Служив мужицький син бідний на службі сім років. Ну, сам себе він вів чисто, хоча військова одежа була. Сподобалася йому одне дівчисько самостійне. Він почав до неї подхаживать, її обманювати, що я тебе б бажав побрати заміж, як відслужу службу. Вона й говорить: «А що, ти тут залишишся жити?» Він відповідає їй: « Як же я тут можу залишитися жити, коли у мене будинку свої дві крамниці є й два млини; і я залишуся тут жити, то тоді треба на військову службу знову надходити яким-небудь фельдфебелем, теж будуть сміятися, що ось за яке-небудь личко залишився солдатську кашу є!» Вона й погодилася: «Ну, якщо так, я піду!» — «Ну, давай повінчаємося». Вона й говорить йому: «А дозволять тобі вінчатися?» (Раніше не дозволяли солдатам на службі одружитися). Він і говорить: «Спробую проситися у начальства; що мені залишається: служби один місяць тільки!»
Він там заявляє фельдфебелеві. Фельдфебель докладает ротному, ротний, докладает генералові. Генерал його викликає. Він приходить до генерала, генерал його запитує:
«Що ти, одружитися прагнеш?» — « Так, бажав би, ваше превосходительство, одружитися, що мені — коли прийду зі служби, мені таку дівчину не побрати, тому що я бідний. А тут-те я сказав, що я багатий, - вона ж там не була, не знає. Я сказав, що у мене дві крамниці є й два млини своїх». Генерал запитує: «Які ж ти сказав крамниці?» —«А на чому мужики сидять у хаті».- «А млина?» — «А що сам мелеш, рукою посипаєш, іншої повертаєш — і виходить борошно. Ось отут і хліб».
Генерал йому дозволив. Він оженився. Пожив і виїхав додому зі своєю дружиною. Приїжджає. Там його зустрічають, їх ухвалюють як по-деревенски. Вона села на крамницю, він на іншу за столом. Вони закусили, вона й запитує: «Милий мій, покажи мені крамниці свої». Він їй і говорить: «Так ти сиділа на ній, а на іншій я».-«А млина?» — «Підемо, я покаджу млини».
Веде він її на сарай і підводить: «Ось, - говорить, - одна, а це — друга. Так крути правою рукою, а лівою рукою підсипай — і буде борошно». Вона побрала й почала крутити й говорить: « Як у Вільні, так і тут: що замелеш, то й з'їж».