У деякому царстві, деякій державі жив-був купець; у нього дружина була красуня, тільки не було у них дітей. Ось один раз коштує вона перед дзеркалом і любується собою так думає: «Що, якби у мене народився син, так такий же красень, як і я?» Позаду їй і відповідає голос: «Народиться у тебе син, тільки з одним умовою: якщо ти мені його віддаси, коли йому буде сімнадцять років!» Купчиха й думає: « Як же це? Хто може у мене сина відняти? Дай погоджуся, а потім не дам». Та говорить: «Я згодна, тільки б народився». Голос відповідає їй: «Ти напиши мені розписку своєю кров'ю, тоді твоє бажання здійсниться». Вона написала й відтоді завагітніла.
Народила собі сина вуж такого красеня, що не здумати, ні взгадать, ні пером описати, тільки у казці сказати. Та став він рости не щодня, а щогодини, як пшеничне тісто на опарі. Батько й мати не могли на нього надивитися й не віддавали ні у яке вчення; тільки сиділи так дивилися на нього, плакали.
Коли йому здійснилося шістнадцять років, він і став думати: «Що це батько з матір'ю усе дивляться на мене так плачуть, не віддають ні у яке вчення?» Став він доспрашивать у няньок і мамок. Няньки й мамки йому й говорять: «Ось чому ваш панотець із матінкою плачуть: коли ще ви були у череві, то вони комусь вас віддали, і вам з ними жити тільки до сімнадцяти років».
Пішов він до батька й матері та й говорить: «Люб'язні мої батьки, тому що ви мене віддали, то робити вуж нема чого, сльозами нічого не поробиш, а благословите мене й відпустите у шлях-дорогу; може, мені й удасться як-небудь побрати у нечистого рукописанье. Тоді я до вас відвертаю». Та стали вони багато плакати й горювати, але робити було нема чого: благословили й проводили сина у дорогу-дорогу. Та пішов він.
Іде чи близько, чи далеко, чи довго, чи коротко, скоро казка позначається, так не швидко справа робиться; приходить він у темний ліс. У лісі коштує келейка. Підійшов він до келейке, створив молитву: «Святі старці, пустите у келейку помолитися, від диявола оборонитися!» — « Ні, младий вьюнош, - відповідає йому старець, — я не можу тебе навчити, іди до іншого. Далі є ще келейка; того запитай, може, він тебе навчить: він старше мене».
Подякував старцю младий вьюнош і пішов далі.
У другий келейке йому те ж відповіли, веліли йти у третю. Приходить він до старця, створив молитву: «Святі старці, пустите у келейку помолитися, від диявола оборонитися!» — «Увійди, младий вьюнош, я тебе навчу». Він увійшов. «Ось іди ти, - говорить старець, - по цій стежці, і прийдеш ти до будинку; старий будинок, мохами заріс і хрящем занесений; отут ти побачиш хвіртку. Ти ввійди у неї й запитай Раха-Розбійника».
Подякував старцю младий вьюнош і пішов по стежці. Прийшов до будинку, постукав у хвіртку. До нього вийшла дружина Раха-Розбійника й запитує: «Навіщо тобі чоловіка мого потрібно?» Він відповідав: «Мене надіслав до нього святий старець. Коли я ще був у череві, мати віддала мене нечистому й дала йому рукописанье своєю кров'ю, а я у них один-єдиний. Pax-Розбійник — кум сатані, не чи може він побрати рукописанье й віддати його мені?» — «Ох, младий вьюнош, чоловік мий таких прохань не любить, але вуж дуже мені жалко тебе: боляче ти молодий. Спробую поклопочуся, може, що й зроблю».
Побрала його й повела у віддалений спокій, сховала, щоб чоловік не бачив.
Ось приходить Pax-Розбійник і говорить: «Що це, дружина, у тебе російським духом пахне?» — «Та, повно, будь ласка, - відповідає дружина, - сам ти скрізь ходиш, усього нанюхаєшся та й говориш, що пахне. Ти знаєш, що у мене нікого не буває». Пообідали вони, і Pax-Розбійник став такою веселий так ласкавий. Дружина улучила хвилину й говорить: «А у мене до тебе прохання є; якщо ти мене любиш, то виконаєш. Я для тебе усе робила: і дітей виморювала, і людей розбещувала, і зі шляху дійсного соивала; так і ти для мене повинен зробити задоволення. У одного купця народився один син, і того чорт прагне побрати, а тому що сатана кум, то ти можеш побрати рукописанье й віддати його младому вьюноше».- «Ну, мій друг, - говорить Рах-Розбійник, - можу виконати твоє прохання, піду до кума». Пішов.
Приходить до сатани й говорить: «Ну, кум, тепер ти повинен виконати моє прохання! Я для тебе усе робив: і грабував, і душі губив, робив веякие лиходійства, ні у чому тобі не відмовляв; тепер ти не відмов, у чому я тебе попрошу».- «Усі що не запитаєш, я усе для тебе зроблю», - сказав сатана. Рах-Розбійник передав йому, у чому справа. Ось сатана й велів скликати всіх чортів і почав запитувати: у кого з них рукописанье. Усе говорять, що ні у кого з них ні, ніхто не зізнається, що відняв у купця сина.
Ось і йде маленьке чортеня, сугорбился й плаче: «Одна-єдина душа попалася до мене, і ту прагнуть відняти! У кого дві, три — не віднімають. Нізащо не віддам! Що прагнете робіть!» Уже як його не мучили, не палили: і у смолі-те варили, і розпеченим залізом палили, не віддає та й годі рукописанье. Думав, думав сатана, що йому робити із чортеням, і придумав: «Покладете його на кумову постіль! Либонь віддасть». Як почув чортеня, що його прагнуть класти на Рахову постіль, заблагав сатані: «Усе віддам, тільки не кладіть на Рахову постіль!»
Побрав Рах-Розбійник рукописанье й віддав синові купця; той подякував і пішов до батька з матір'ю.
Ось і став думати Рах-Розбійник: «Видне, я великий грішник: як не мучили чортеня, щоб він віддав рукописанье, він не погоджувався; а як сказали, що покладуть на мою постіль, так зараз віддав. Видне, страшна моя постіль, видне, я грешнее всіх перед господом!»
Та кинув Рах-Розбійник усі свої багатства й дружину, пішов до старця, щоб навчив його, як душу врятувати. Та говорить йому старець: «Мабуть ти до сатани й попроси його, щоб він велів усім чертенятам принести на поле дров, і щоб склали вони з них багаття, і коли багаття буде готовий, то прийди до мене, я з, показую, що робити».
Пішов Рах-Розбійник до кума. Той з радістю велів наносити дров. У одну хвилину багаття було готове. Прийшов Рах-Розбійник знову до старця й говорить: «Святий старещ твоє приказанье я виконав». Тоді старець пішов з Рахом на поле, поставив розбійника у саму середину багаття й відгородив хрестом, а сам дрова запалив.
Ось чорти побачили, що Pax-Розбійник горить, і збіглися всі, хто з коцюбою, хто з лопатою, хто із сокирою, хто із чим. Усе кричать: «Кум горить!» Намагалися його витягтися, ніяк не могли. Почув шум сатана. Жалко йому кума, і зстрибнув він зі своєї сідниці. Так пізно: Рах-Розбійник згорів.
Та приходить його душу до старця й говорить: «Святий старець, від багаття залишилися три головешки, що з ними накажеш робити?» — «Ось на тобі цебра, іди ти за водою й поливай ці головешки доти, поки не розпустяться на них кущі й не розцвітуть квіточки». Та став поливати головешки Рах-Розбійник, і поливав доти, поки не вибив тропи по коліна.
Раз іде він із цебрами, на тропі коштує людей; і запитує його Рах-Розбійник: «Що ти за людей є?» Той і відповідає йому: «Я потім сюди прийшов, щоб вашому місту зробити очищення».- «Яке ж очищення?» — «А ось таке: з одного кінця попалити, а з іншого порубати!» — «Яке ж це очищення? Це погубление!» Побрав Рах-Розбійник, поставив цебра, ударив людину коромислом і вбив його.
Злякався Рах-Розбійник і став гірко плакати: «Господи, скільки років я трудився, молився, щоб ти вибачив мої гріхи, а тепер що я зробив? Убив людину!» Побрав цебра й пішов поливати головешки. Приходить і бачить, що на головешках розпустилися кусточки, і розцвіли квіточки, і нікуди йому вилити воду.
Прийшов він до старця: «Святий старець, мені нікуди вилити воду: на головешках розпустилися кусточки й розцвіли квіти!» — «Ну, значи/г, ти вблагав бога», - відповідав старець. « Ні, святий старець, я ще зробив великий гріх: убив людину. Він мені попався назустріч і говорить, що прийшов зробити нашому місту очищенье: з одного кінця запалити, а з іншого порубати. Я йому й говорю: яке ж це очищенье — це погубление! Побрав коромисло, ударив його й убив». Старець і говорить йому: « Ні, Рах-Розбійник, ти не людину вбив, а свій найстрашніший гріх, і тепер ти прощений від добродії бога!»
Та заспокоїлася у раї душу Раха-Розбійника.