Жила-Була баба, у неї був кривий син Фома Беренников. Ось поїхав Фома орати; кляча худенька, побрало його горі, сіл на призьбу... мухи близько гною так і дзижчать. Схопив він лозину, так як хлиснет по купі, став уважати: скільки побив? Нарахував п'ятсот, та ще багато без рахунку залишилося. Розв'язав Фома, що їм і кошторису немає! Приходить до свого коня, на ньому сидить дванадцять ґедзів; він усіх і побив. Відвертав Фома Беренников до матері й просить у їй благословенья великого: «Побив, мов, дрібної сили — рахунку ні, так дванадцять могутніх богатирів; пусти мене, матінка, на подвиги великі, а землю орати — не моя справа богатирська, то справа мужицька!» Благословила його матінка на подвиги великі, на поприща богатирські. Бере він за плечі тупий серп, за пояс личний гаманець, а у той гаманець кладе тупий косар.
Ось їде Фома шляхом-дорогою, стороною незнакомою, і наїхав на стовп; пише він на тому стовпі — не було у нього у кишені ні злата, ні срібла, а трапився у кишені крейда — ось і пише він крейдою: «Проїхав тут богатир Фома Беренников, який відразу побиває дванадцять могутніх богатирів, так опричь того силу незліченну». Написав і поїхав далі. Їде тієї ж дорогою Ілля Муромець, під'їжджає до стовпа, бачить напис і говорить: «Видна поприска богатирська; не витрачає ні злата, ні срібла, одна крейда!» Написав він сріблом: « Слідом за Фомою Беренниковим проїхав богатир Ілля Муромець». Наїжджає він Фому Беренникова й говорить (злякався, знати, тое написи меляния): «Могутній богатир Фома Беренников! Де їхати: попереду або позаду?» — «Ступай позаду!» — відповідає Фома.
Ось їде тієї ж дорогою Алеша Попович молодий; наїжджає він на той стовп, издалеча бачить на тому стовпі напис — як жар горить! Прочитав напису Фоми Беренникова да Іллі Муромця, виймає з кишені чисте золото й пише: « За Абоею Муромцем проїхав Алеша Попович молодий». Наїжджає він Іллю Муромця: «Ти скажи, скажи, Ілля Муромець, спереду їхати або позаду мені?» — «Не мене випроси, а мово брата старшого Фому Беренникова». Під'їхав Алеша Попович молодий до Фоми Беренникову: «Відважний боєць Фома Беренников! Де вкажеш їхати Алеше Поповичу?» — «Ступай позаду!»
Ось їдуть вони шляхом-дорогою, стороною незнакомою; приїжджають вони у зелені сади. Ілля Муромець і Алеша Попович розкидають білі намети, а Фома Беренников свої портки. А ті сади були самого царя, пануючи прусского, і воював того царя король китайський із шістьома могутніми богатирями. Посилає цар прусський грамотку до Фоми Беренникову, а у тієї грамотке значиться: «Воює мене, пануючи прусского, король китайський; не чи буде ваша допомога?» Фомка грамоті не боляче розумів, подивився на грамотку, покачав головою й говорить: «Добре!»
Ось підступає король китайський близько до міста; приходять Ілля Муромець і Алеша Попович молодий до Фоми Беренникову й говорять таке слово: «Під'їжджають під царя, до самого міста; треба його захистити. Сам підеш або нас пошлеш?» — «Ступай ти, Абоюшка Муромець!» Побив Ілля Муромець усіх. А після того приводить король китайський ще шість богатирів і рать-силу незліченну. Ілля Муромець із Алешей Поповичем приходять до Фомки Беренникову: «Ти скажи, скажи, Фома Беренников, сам підеш або нас пошлеш?» — «Ступай ти, брат, Алешка Попович молодий!» Поїхав Алеша Попович молодий і побив усю рать-силу незліченну й тих шість могутніх богатирів. Говорить китайський король: « Є у мене ще один богатир, беріг його на плем'я; пущу і його тепер!»
Ось приводить він рать-силу незліченну й з нею богатиря могутнього, заповітного, і говорить король своєму богатиреві: «Не силою б'є нас російський богатир, а хитрістю; що стане робити російський богатир, те й ти роби!» Приїжджають Ілля Муромець да Алеша Попович молодий до Фомки Беренникову: «Сам підеш або нас пошлеш?» — «Сам піду; приведи мого коня». Коні богатирські по чисту полю ходять, травичку щипають, а Фомкін коштує так овес уплітає. Підійшов Ілля Муромець до Фомкіна коневі, а той роз'ївся, брикає й кусається! Побрала досада Іллю Муромця, схопив він коня Фомкіна за хвіст, та й кинув його через тин. Мовив йому Алеша Попович молодий: «Не побачив би нас Фома Беренников! Задасть він нам жару!» — «Знати, уся сила не у коневі, а у самому молодцю!» — говорить Ілля Муромець і підводить тое шкапу до Фомки Беренникову. Фомка сідає на коня, а сам думає: «Нехай уб'ють! Сорому не буде». Їде він, пригнувся до коня на гриву й замружився. Богатир китайський, пам'ятаючи королівський наказ, і сам до коня пригнувся так замружився. Фомка зліз із коня, сіл на камінь і давай точити серп; китайський богатир і собі тож: злазить із могутня коня й точить свій меч. Бачить він, що Фомка Беренников на один око криве, думає про себе: «Він одне око прищулило; Дай-но я ухитрюся так обоє замружу!»
Не встигнув він замружити, як Фомка Беренников відітнув йому голову. Бере він його коня богатирського, прагне на нього сісти, так не влізе. Прив'язав Фомка сабономогучего коня до столітнього дуба, піднявся на дерево, та й сплигнув на коня верхи. Зачув кінь сідока, як рвонеться — і вирвав дуб з коренем геть; летить щосили богатирську й волочить за собою величезний дуб. Фома Беренников кричить: «Допоможіть, допоможіть!» А китайці-дурні російської мови не знають, побігли з переляку нарізно; богатирський кінь їх ногами топче так столітнім дубом б'є; усіх перебив до єдиного! Ось і пише китайський король до Фомки Беренникову грамотку: «Ніколи не буду з тобою воювати». А Фомці те й потрібне! Та дивуются Ілля Муромець і Алешка Попович молодий тому Фомці Беренникову.
Ось їде Фома до царя прусському. «Чому тебе дарувати? - запитує цар. - Бери скарбниці золотий скільки потрібне, або полцарства мого білого, або царівну прекрасну». - «Давай царівну прекрасну так поклич на весілля менших моїх братів Іллю Муромця да Алешу Поповича млада». Та одружився Фома Беренников на прекрасній царівні. Видне, не одним богатирям буває удача! Хто накричить про себе більше, тому й краще.