Мужик-Простак орав ріллю; кляча його була худенька, кульгава, і ту обліпили ґедзі з комарами. Ось простак побрав свій батіг так змахнув так щасливо, напрочуд, що разом убив тридцять трьох ґедзів, а комарів без ліку.
Простак-Мужик думати став: «Малий, так удал, у богатирі я потрапив; тридцять трьох молодців відразу поклав, а дрібної сили й кошторису немає!» Голем мужик називався; дивишся — і Голоту взвеличался; випріг свою конячину, піднявся на неї полегеньку, сіл верхи, виїхав на більшу дорогу, зрубав дерево стояростовое й поставив стовп із написом: «Тут проїхав богатир Голота Воянской, зустрівся із силою бусурманской, тридцять трьох богатирів відразу поклав, а дрібної сили й кошторису немає. Якщо який богатир назустріч їде, у стовпа чекай, а за, так мене доганяй».
Голота піднявся на шкапу й у шлях поплівся наудачу. Трохи згодом їде повз стовп Чурила Пленкович, напис прочитав — подивувався, Голя нагнати квапився: такого імені й не слихивал, а видне, могутній богатир, так потрібне з ним подружитися.
Чурила скакає щодуху, наганяє Голя й запитує:
- Не чи проїжджав богатир Голота Воянской?
- Я, — сказав Голоту, — а ти хто?
- Чурила Пленкович! - відповідав молодий богатир, поклонясь, а сам думає: «Що за чудеса? Мужичонка невидний, і їхати з ним соромно; сам він шарашится, а шкапа ледве тягнеться».
- Ступай у науку, поїдь по ліву руку!- сказав Голоту, і Чурила у роздум поїхав біля нього, на Воянского богатиря поглядаючи й на шкапу поглядаючи.
Тим часом їде Еруслан Лазарович повз стовп із написом, прочитав і ну гнати коня за Голем Воянским. Наздогнав і, побачивши знайомого Чурилу, запитав, не чи бачив він Го-Ля? Чурила вказав на товариша. Еруслан Лазарович поклонився, а сам подивувався.
- Поганяй у ряді по праву руку, - сказав йому Голота.
У той час наганяє їх ще богатир, Бова — королевин син; напис на стовпі прочитав і коня поганяв, відшукувати Голя Воянского, переможця бусурманского; бачить мужичка на клячонке, тягнеться потихеньку, а по сторонах його їдуть два славні богатирі — Еруслан Лазарович і Чурила Пленкович, говорять із ним шанобливо, а той відповідає: «Радий вам, товаришам!» Поклонився Бова — королевин син Голю так про імені запитував.
- Голота Військової, сам собі великий, — відповідав простак, — а ти хто?
- Я Бова — королевин син, — відповідав богатир.
- Ласкаво просимо на подвиги, — сказав Голоту, — ні пізно, ні рано; поїдь біля Еруслана!
Їдуть богатирі, куди Голота їде, і під'їхали до заповідних лугів цар-дівиці богатирки.
- Отут замовлений шлях, — сказав Еруслан.
- Не лихо! - мовив Голоту. - Багато вона Русь кривдила, шлях не нам замовила. Пускайте коней на луги!
- Голота Воянской! - сказав Еруслан. - У королевни сила велика: двадцять два богатирі да Зилант Змеуланович, Тугаринов брат.
- З мене мало, — сказав Голоту, — буде чи на частку твою? Я всіх, як мух, переб'ю.
- Ну, ин бути так! - сказав Еруслан. - Поїдемо у заповідні луги тішитися, силами богатирськими переведаться.
У'їжджають богатирі, топчуть кольорові луги, бачать білий порожній намет; пустили коней на траву, а самі ввійшли у намет, сіли так поглядають; один Голота ліг відпочивати, і, щоб не було жарке, зняв із себе каптан, завісив намет від сонечка, а сам захріп.
- Голота сподівається на себе! - сказав Бова — королевин син.
Тим часом у палаці королевни піднялася тривога; у дзвони дзвонять, у труби сурмлять, і виїхала з міста дружина воїнів так три богатирі у панцирі. Чурила будить Голя:
- Вставай! Сили багато на нас.
Голота встав і, спросоння позіхаючи, сказав:
- Що це? Три богатирі — три ґедзі, а сила вся — комарі; не дадуть заснути до пори. Ступай, Чурило, переведайся з ними; залиши одного й пішли до богатирке так вели їй сказати: за мене йшла б заміж!
Чурила поїхав, довго бився-рубався й перерубав усіх, одного послав до королевне. Але замість відповіді вислали з міста шість богатирів із трьома дружинами. Знову розбудили заснулого Голя.
- Еге! - сказав Голоту.- Що за сила? Однієї рукою махнути — пришибу. Королевин син, мабуть упорайся один! Так залиши одного послати до королевне. - Сказавши, пішов спати.
Пощастило королевину синові висланих богатирів перемогти, одного за іншим перебити, а дружини їх розбіглися.
Але королевна висилає ще більш сили: дванадцять богатирів, з ними шість дружин. Скакають, сурмлять і мечами махають.
- Ого, скільки висипало, — сказав Голоту, встаючи. - Хмара лиха! Дванадцять ґедзів, а комарів без ліку. Еруслан! Буде з тебе? А то ми пособим.
Еруслан сіл на коня, пустився соколом, мечем-кладенцом наотмашь рубає вправо й уліво, богатирів розметав, дружини погнав.
Королевна бачить лихо неминучую, висилає Зиланта Змеулановича. Загримів Зилант, виходячи із залізного гнізда, а висіло воно на дванадцятьох дубах, на дванадцятьох ланцюгах. Несеться Зилант як стріла на орла, кличе, як трубою, переведаться у бій.
- Видне, мені черга, — сказав Голоту. « Нема чого робити, — подумав він, — їхати на смерть; отут мені й кінець, зате богатирська честь, а справі вінець!»
Перехрестився Голота, сіл на клячонку, їде потихеньку, замруживши ока, а сам сокирою щосили махає. Зилант заревів, побачивши здалеку Голя, і думає: не на чи сміх послали? А Голота шепотить про себе: «Батьки й братії, поминай як кликали». Та, очікуючи смерті, вилучив голову на шию своєї лошаденки, яка бігла на трьох ногах, а четвертої накульгувала. У Зиланта застрибали ока у чолі.
« чи Немає отут наміру? - думав він. - Мужичонка приліг до лошаденке — що за богатир? Пальцем клацнути — на сажень відлетить».
Зилант оглядається — чи немає отут хитрості, і до сідла нахилився, а Голота підняв голову й раптом підбадьорився, із сокирою наскочив так так оглушив, що Зилант на пісок повалився. Отут Голота, не давши Зиланту отямитися, став рубати його, як сосну у тріски, махає так рубає сокирою; зірвав шелом і поїхав до товаришів.
Тоді королевне турбота: примушено наказати відімкнути міські ворота, просити богатирів на бенкет, укласти з ними мир. Побачила Голя, дивує: у кому богатирська сила, і сама підійшла до нього, руку на плече наклала й так придавила, що Голота ледь повернувся, вибився з-під руки, відхитнувся, а королевна йому говорить:
- Рада я витязеві славному, хоробрість завжди почитала.
Отут вона Голю руку пожала; Голота сплигнув, і зуби він стис, боячись їх розтиснути, закричати.
- Захищай моє царство! - королевна сказала. - Тобі нас стерегти.
А Голота поклонився й думав, як би голову свою вберегти.
Королевна веліла у бесіду принесть міцного меду, думала гостей випробувати, але Голота не праг бенкетувати, за кубок не брався, а мовив:
- Скінчивши праці, нічого я не п'ю, крім богатирської води!
- У нас є у запас вода богатирська, — сказала королевна.
- А багато ль її? - запитав Голоту.
- Сулія повна, - відповідала королевна.
- Так така ль вона, як у нас? - запитав Голоту. - Інша сулія склянки не варто.
- Покуштуй, - сказала королевна й веліла принести сулія з богатирською водою й ківш золотий.
Голота налив ківш, випив, сила у ньому прибувала, а королевна знати бажала, яка вода.
- Ще смаку не доберуся, — сказав Голоту; налив інший ківш, і разом він випив ще три ковші.
- Повно, повно! - закричала королевна. - Ти й мені води не залишиш!
- Славна водиця! - мовив Голоту, розходити, руками розмахуючи.- Яка-Те тепер сила моя?
Отут велів він принесть великий корабельний канат, зав'язати міцно-преміцно петлею, зі стайні королевниной вивесть коня богатирського. Сіл на нього, роз'їхався, підхопився у петлю головою й порвав канат.
З тієї пори Голота богатирствовал; приосанился, на королевне одружився. Від їй у нього були дві дочки: Кошторис да Удача. Голота, на них дивлячись, величався, і ніхто не сумнівався, щоб він не здолав тридцять трьох богатирів одним разом.