У одному селі ледача баба. Нічого вона робити не прагла, та й не вміла. Поки було придане, вона мало-мало одягалася, але ось придане зносилося, і залишилася баба у одній-єдиній сорочці, та й та вже зотліла, ледве трималася. Мужик їй почне, бувало, говорити: «Давай, дружина, посіємо льон, з одягом будемо!»
Ну, куди там! Льон-Те треба й посіяти, і виполоти, і висмикнути, і вимочити... А бабі лінь. Ось мужик заробить, собі що-небудь купить, а ледачій дружині нічого.
Настала масниця. Захотіла баба поїхати у гості до своєї матері у інше село, а їхати не у чому. Ось і просить чоловіка сходити на базар так купити каку-небудь одежонку.
Мужик ходив, ходив по базару, та й купив білого гусака. Зайшов у двір, баба визирнула у вікно, не розглянула гусака, подумала, що він їй сорочку білу купив — обрадувалася. Заходить мужик у хату, баби до нього кинулася: «Що купив?» — «Купив, так гуску», - відповідає мужик. Дружина не розчула: «А нічого, що вузька», - зірвала свою стару сорочку та й кинула у вогонь.
Ну що тепер робити?
А їхати полювання. Ось мужик закопав її у солому, у віз, і повіз без одягу.
Приїжджає до тещі, а там гулянка. Він залишив віз у дворі, сам зайшов у хату. А баба змерзнула, та й із сорому полізла під сенци, де кури сиділи. Поки вона лізла, перекинула на себе логушок з дьогтем. Отут на неї пір'я налипнуло, і стала вона чорт чортом.
Вибігла мати, побачила її, перелякалася, повела її у лазню, дала дещо своє одягти, привела у хату. Гості запитують, чому вона відразу у лазню побігла. «Так порошно по дорозі», - відповідає ледача баба. «Так адже ще сніг колом», — сміються гості.
Ось відгуляли, тесть і запитує зятя, чому дружина у нього до такого ганьбі дійшла, зять йому всі й розповів. Побрав тоді старий вожжи й міцно посік зятя так сказав потім: «Ось так і дружину свою вчи від ліні!»
З тих пір куди й лінь у баби поділася.