У деякій державі був один купець, мав двох дочок; розіслав він афішки по всій державі: хто із царевичів побере заміж його меншу дочку, тому вона народить трьох синів — по коліна у сереоре, по груди у золоті, у чолі світлий місяць, з боків часті зірки. Приискался з іншої держави Іван-королевич і одружився на купецькій дочці; пожив з нею рік, вона завагітніла й народила сина — по коліна у сріблі, по груди у золоті, у чолі світлий місяць, з боків часті зірки. Старша сестра позаздрила, підкупила бабку; а та побрала дитину — звернула голубом і пустила у чисте поле; прийшла до королевича й говорить: «Твоя дружина народила кошеня!» Королевич розсердився, так залишив до іншого сина.
На інший рік народила йому купецька дочка такого ж славного сина; бабка звернула його голубом, пустила у чисте поле й сказала королевичеві, що його дружина народила щенен-но. Чимало королевич гневался, так розсудив чекати третього сина. Але й втретє трапилося те ж саме; бабка звернула хлопчика голубом, а королевичеві доклала, що у нього не син народився, а обрубок дерева. Усі три брати-голублячи собралися разом і полетіли за тридев'ять земель, у тридесяте царство. Королевич розсудив почекати четвертого сина; а четвертий син простій народився — ні у золоті, ні у сріблі, без зірок, без місяця. Як довідався про той королевич, негайно скликав своїх вельмож і князів; судили-виряджали й усе заодно поклали: посадити королевну з її дітищем у бочку, засмолити й пустити по морю.
Ось посадили їх у бочку й пустили по морю; бочка усе далі й далі пливе, а у королевни син не по годинникові, по хвилинах росте. Прибило хвилею бочку до острова й розбило її про край берега. Син з матір'ю вийшли на острів, стали колом оглядати, для житла місце вишукувати. Заходять вони у темний ліс, і побачив син: лежить на доріжці гаманець; підняв його й зрадів — у гаманці кремінь і кресало, буде чому вогонь висікати. Ось він ударив кресалом про кремінь — негайно вискочили топорок і кийок: «Що робити накажете?» — «Побудуйте нам палац, так щоб було що поїсти-попити!» Сокира прийнялася рубати, а кийок палі вбивати, і вмить побудували такий славний палац, якого у жодному державі не бувало — не здумати, ні взгадать, ні пером написати, ні у казці сказати! А у палаці всього вдосталь; чого тільки душу запросить — усе є!
Проїжджали повз острів купці-торговці, тому палацу дивовалися; припливали вони у державу Івана-Королевича, а вуж Іван-королевич встигнув одружитися на іншій дружині. Як тільки привалили кораблі з товарами до берега, негайно пішли купці до королевича з доповіддю, з гостинцями. «Гой, купці-торговці! - говорить їм Іван-королевич.- Ви багато морів з'їздили, у багатьох землях побували; не чули ль де яких новин?» Відповідають купці, що на море-океані, на такому-те острові доселева ріс дрімучий ліс так розбій стояв: не можна було ні пішому пройти, ні кінному проїхати, а тепер коштує там такий палац, якого краще у всьому світлі немає! А живе у тому палаці прекрасна королевна із сином.
Іван-королевич став збиратися на острів, хочеться йому поїхати, самому на те диво подивитися. А старша сестра-лиходейка давай його зупиняти: «Це, — говорить, - що за диво! Ось диво — так диво: за тридев'ять зе-мілина, у тридесятому царстві є зелений сад; у тому саду є млин — сама меле, сама віє й пил на сто верст метає, біля млина золотий стовп коштує, на ньому золота клітка висить, і ходить по тому стовпу вчений кіт: униз іде — пісні співає, нагору піднімається — казки каже».
Поїхали купці назад і заїхали до королевне на острів; вона зустрічає їх із честию, пригощає з радістю. Те, інше — стали проміж себе розмовляти; купці й розповіли: як були вони у Івана-Королевича, як Іван-королевич праг було на острів їхати палац дивитися і як старша сестра зупинила його. Син королевнин усе це вислухав і, тільки купецькі кораблі відплили, вийняв свій гаманець, ударив кресалом про кремінь — негайно вискочили топорок і кийок: «Що робити накажете?» — «Щоб заранок близько нашого палацу був зелений сад, а у г ом саду був млин — сама б молола, сама б віяла й пил на сто верст метала; щоб біля млина золотий стовп стояв, на ньому б золота клітка висіла й ходив би по тому стовпу вчений кіт!» На інший день прокинулася королевна із сином, а вуж усе виконане: близько палацу сад росте, у саду млин, біля млина золотий стовп коштує й учений кіт пісні поетг казки каже. чи Багато, чи мало пройшло часу — проїжджають повз острів купці-торговці, тому чуду дивуются; побачив білі вітрила королевнин син, обернувся мухою, полетів і сіл на корабель.
Припливають кораблі у державу Івана-Королевича, привалили до берега, стали на якорях, і пішли купці у палац із доповіддю, з гостинцями: слідом за ними й муха полетіла. «Гой, купці-торговці, люди колишні! - говорить Іван-королевич.- Ви багато морів з'їздили, багато різних земель бачили, не чули ль де яких новин?» Відповідають купці: «На море-океані, на такому-те острові доселева ріс дрімучий ліс так розбій стояв: не можна було ні пішому пройти, ні кінному проїхати; а тепер там такий палац, якого краще у всьому світлі немає! Живе у палаці прекрасна королевна із сином. Близько палацу зелений сад розкинувся, у тому саду є млин — сама меле, сама віє, на сто верст пил метає; а біля млина золотий стовп коштує, на ньому золота клітка висить, і ходить по тому стовпу вчений кіт; униз іде — пісні співає, нагору піднімається — казки каже». Іван-королевич став збиратися на острів, хочеться йому на ті діва подивитися; а старша сестра-лиходейка стала його втримувати-зупиняти: «Це, — говорить, — що за чудо! Ось диво — так диво: за тридев'ять земель, у тридесятому царстві є золота сосна, на ній сидять птаха райський, співають пісні царські!» Отут муха озлилася, вкусила тітку за ніс і у вікно!
Прилетів королевнин син додому мухоюг обернувся добрим легінем, вийняв кремінь і кресало, ударив виекочили топорок і кийок: «Що робити накажете?» «Щоб заранок стояла у саду золота сосна, на ній сиділи б
Птахи райські, розспівували б не сни царські!» На інший день прокинулася королевна із сином — а сосна вуж у саду росте. Знову проїжджали повз острів купці-торговці, тому діву дивовалися; приїхали у царство Івана-Королевича, а королевиин син комаром обернувся так з ними ж на кораблі приплив. «Гой, купці-торговці, люди колишні!- говорить Іван-королевич.- Ви багато морів з'їздили, багато різних земель бачили; не чули ль де яких новин?» Відповідають йому купці: «На море-океані, на такому-те острові живе у палаці прекрасна королевна із сином, близько палацу зелений сад розкинувся, у тому саду є млин — сама меле, сама віє, на сто верст пил метає; біля золотий стовп коштує із золотою клеткою, і ходить по тому стовпу вчений кіт; униз іде — пісні співає, нагору піднімається — казки каже. Так росте у саду золота сосна, на ній сидять птаха райський, співають пісні царські!» Іван-королевич став збиратися на острів, хочеться йому на ті діва подивитися, а старша сестра-лиходейка його втримує: «Це що за чудо! Ось диво — так диво: за тридев'ять земель, у тридесятому царстві є три братики рідні — по коліна у сріблі, по груди у золоті, у чолі світлий місяць, з боків часті зірки!» Отут комар озлився, больней колишнього вкусив тітку за ніс, задзижчав — верб вікно! Прилетів додому, обернувся добрим легінем і розповів про всі матері. «Ах, - говорить королевна, — те мої сини, а твої брати!» — «Я піду їх відшукувати!»
Чи довго, чи недовго — прийшов королевнин син у тридесяте царство; дивиться — будинок на галявині. «Дай зайду, відпочину!» Входить у світлицю — там стіл накритий, на столі три проскури лежать, трибутилки з вином коштують, а немає ні душі. Побрав він, відламав і з'їв від кожної проскури по шматочкові, надпив з кожної пляшки по глоточку й сховався за грубку. Раптом прилітають три голуби, ударилися об землю й зробилися добрими молодцями — по коліна у сріблі, по груди у золоті, у чолі світлий місяць, з боків часті зірки. Підійшли до стола, глядь — проскури надъедени, вино надпите, і говорять проміж собою: «Якщо б злодій забрався, він би усе відніс, а цей тільки спробував... Видне, добра людина до нас у гості зайшов!» Менший брат почув ці мовлення, виліз через грубку й говорить: « Здрастуйте, рідні братики! Матінка веліла вам кланятися так до себе кликати». Що отут було радості! Що веселощі! Після того вдарилися вони четверо об землю, поделались голубками й полетіли до своєї матінки.
У короткий час проходили повз острів купецькі кораблі. Купці-Торговці дивляться на той острів так дивуются... Ось приплили вони у державу Івана-Королевича, пішли до нього з доповіддю, з гостинцями. Він запитав їх: «Не чули ль де яких новин?» Купці розповіли йому про дивовижний острів: «А на тому острові живе прекрасна королевна із чотирма синами; три сини краси неописаної — по коліна у сріблі, по груди у золоті, у чолі світлий місяць, з боків часті зірки! Ходять-Гуляють по садові — увесь сад висвітлюють!» Іван-королевич не став більше відкладати, сіл на корабель і поплив до острова; а там зустрічають його дружина й чотири сини. Целова лисій, обнімалися, про колишнє розпитували.
Як довідався Іван-царевич усю таємницю, негайно ж віддав наказ розстріляти старшу сестру-лиходійку; другу дружину покинув, а став жити з первою.
Та жили вони довго й щасливо.