Дуля по своїх справах у місто пішов. Справа була влітку, пекуче.
Спереду їде дядько на коні. Дуля утомилася, йому хочеться на конячці під'їхати. Він і кричить цьому дядькові:
- Здрастуйте, Якийсь Какойтович!
Дядько не розчув, як його назвали, тільки зрозумів, що по імені й батьківщині. Він і кричить Дулі:
- Здрастуйте, парубок! А Дуля знову:
- Як дружина ваша поживає, як дитинки? Дядько говорить:
- Дякуємо вам, добре живуть. А якщо ви знайомий, так сідайте на віз, підвезу вас.
Дулі те й треба, сіл поруч із дядьком. А Дуля мовчачи сидіти не може. Він тільки тоді мовчить, коли спить. Він говорить:
- Дяденька, давайте відіграти у рими.
- Це що таке — рими?
- А давайте так говорити, щоб складно було.
- Давай.
- Ось, дяденька, як твого батька кликали?
- Мого батька кликали Кузьма. Дуля говорить:
- Я твого Кузьму
За бороду поберу!
Дядько говорить:
- Це навіщо ж ти мого батька за бороду брати будеш?
Дуля говорить:
- Це, дяденька, для рими. Ти скажи, як твого дідуся кликали.
- Мого дідуся кликали Іван.
Дуля говорить:
- Твій дідусь Іван
Посадив кішку у кишеню.
Кішка плаче й ридає,
Твово дідуся лає.
Дядько розгарячився:
- Це навіщо мій дідусь буде кішку у кишеню саджати? Ти навіщо такі дрібниці прибираєш?
- Це, дяденька, для рими.
- Я ось тобі скажу риму; тебе як кличуть?
- Мене кличуть... Федя. Дядько говорить:
- Якщо ти Федя,
Те піймай у лісі ведмедя.
На ведмеді поїдь,
А з мого коня злазь!
- Дяденька, я пожартував. Мене кличуть не Федя, а Степан.
Дядько говорить:
- Якщо ти Степан,
Сідай на ероплан.
На ероплане й літай,
А з мого коня злазь!
- Дяденька, це я пожартував. Мене кличуть не Степан, а... Силантій.
Дядько говорить:
- Якщо ти Силантій,
Те з мого коня слезантий!
- Що ти, дяденька, такого й слова немає — «слезантий».
- Хоча й ні, однаково злазь!
Дулі й довелося злізти з воза. Так йому й треба. Якщо тебе добра людина везе на конячці, ти сиди мовчачи, а не придумуй усяких дрібниць.