Жила-Була баба, у неї син Іван. Раз Іван виїхав у місто, а баба одна залишилася будинку. Зайшли до неї два солдати й просять чого-небудь поїсти горяченького. А баба скупа була й говорить:
- Нічого у мене немає горяченького, грубка не топлена й щички не варені.
А у самої у грубці півень варився. Провідали це солдати й говорять між собою:
- Перегоди, стара! Ми тебе навчимо, як служивих людей обманювати.
Вийшли у двір, випустили худобин, прийшли й говорять:
- Бабуся! Худобини-Те на вулицю вийшла.
Баба заохала й вибігла худобин заганяти. Солдати тим часом дістали із грубки горщик з юшкою, півня вийняли й поклали у ранець, а замість нього у горщик сунули постіл.
Баба загнала худобин, прийшла у хату й говорить:
- Загадаю я вам, служиві, загадку.
- Загадай, бабуся.
- Слухайте: у Печинске-Горшечинске, під Сковородинском, сидить Петухан Куриханич.
- Ех, стара! Пізно кинулася: у Печинске-Горшечинске був Петухан Куриханич, так переведений у Торбу-Заплеченску, а тепер там Заплітай Расплетаич. ВідгаДай-но ось, бабуся, нашу загадку.
Але баба не зрозуміла солдатської загадки.
Солдати посиділи, поїли черствої скоринки з кислим квасом, пожартували з бабою, посміялися над її загадкою, попрощалися й пішли.
Приїхав з міста син і просить у матері обідати. Баба зібрала на стіл, дістала з печі горщик, тикнула у постіл вилкою й не може витягтися. «Ай так Півень, — думає про себе, - бач як розварився — дістати не можу». Дістала, ан... постіл!