Жив-Був цар. Було у нього три сини. Скликав їхній цар і говорить: «Пущайте по розжареній стрілі, на чий двір стріла впаде — оттуль наречену брати».
У перва сина впала стріла на боярський двір, у друга сина впала стріла на купецкий двір. Іван-богатир пішов по розжарену стрілу-долю й знайшов старушечку — ледве кістки разом. Подивився Іван-богатир та й плюнув, повернувся та й пішов.
Ішов-Ішов, у болота зайшов, стала тину у рота литися. «Ех, - думає, - уже краще б я стару каргу заміж побрав, чому отут у болоті помирати».
Тільки подумав — і чистий і сухий став. Прийшов до старушечке, а та й говорить: «Назви мене як наречену богоданную, кохану». Він і говорить: « Світло-Місяць, Світло-Місяць, мила моя». А вона говорить: «Не засмучуйся, Іван-богатир, поки столи не пройдуть, я бабусею буду, а потім що бог дасть».
Привів її до царя Іван-богатир, а він говорить: «Задаруй її златом-сріблом, чистими перлами, щоб вона відступилася». А та говорить: Яка стріла, яка доля, така дружина».
Та не відступиться. На перву наречену народ радіє, на втору любується, а над Іваном-Богатирем сміються.
Ось після весілля він уночі прокидається, а близько нього така красуня, що небачене. Та так щодня старушечкой, а ніч кажду — красунею. Та Іван-богатир так її любить, так голубить, тільки усе досадує, що людям вроди її не мабуть.
Ось раз наказує цар, щоб невістки йому по сорочці за ніч зшили. Стали невістки за бабусею поглядати, як вона шити буде. А вона знає, як їх провести: вона портно побрала, розірвала на лепнечки: «Вітри, вете-рочки, понесіть мої лепнечки у місто, до батька моєму; є у батька мого сорочка — що ні шва, ні стібка, а як літа. Щоб сьогодні ранком тут була!»
Ранком несуть невістки сорочки паную. Першу цар побрав: «Ну, це абияк», - говорить. Другу побрав: «Ну, та й це не краще».
Третю вельможа ухвалював — головою качав: «Ну й сорочка, ну й краса!»
На інший день сказав цар, щоб невістки йому за ніч килими виткали. Старші невістки й говорять: «Піди, дівчина Чернавушка, подивися, як бабуся буде ткати».
А бабуся жити розірвала, лепнечки у віконечко. «Вітри, ветерочки, понесіть мої лепнечки у місто до батька моєму — є у нього килим: не шите, не ткано, однаково як висаджено».
Розповіла дівка невісткам, і ті сталі жити рвати так на вітер випускати. А жити й лежить під вікном. Послали тоді дівок так чоловіків жити збирати, так із рваної жити й зробили килими.
Вельможа килими ухвалював — головою качав: «Ці два й у кухню не годяться, а вуж третій килим — не килим, ну й краса!»
Повелів цар їм хліба спекти.
Невістки дівку Чернавку до бабусі посилали, а вона своїй дівчині говорить: «Неси холодної води, неси несіяного борошна».
Перетворила, так замісила так у холодну пекти посадила, так зачинила: «Лікуйся мій хліб, білий як сніг, м'який, і пухкий, і смачний».
Трошки почекавши заслін відмикає й хліб виймає. Спікся хліб — білий як сніг, м'який, і пухкий, і смачний.
Дівка Чернавка й розповіла усе. Говорять невістки: «Несіть, чоловіки, холодної води так несіяного борошна». Побрали, розчинили, у холодну пекти посадили. Стали відмикати, а він по всій грубці разлезся, і не можуть забрати. Та тягучий, і тянучий — і не розуміють забрати. Та стали малярів кликати. А самі сталі хліб працювати. У однієї замолело, у іншої засмагнуло.
Хліб вельможа ухвалює — головою качає: «Перший хліб так другий хліб — на чорний двір, свиням. А третій хліб — так вуж краса!»
Отут два старші брати вже раді обох красунь на (?дну бабусю проміняти.
Ось зібрав цар бенкет на увесь світ. Став невісток кликати. Старші й посилають дівку Чернавку: «Піди, дівка Чернавка, подивися, як вона буде сряжаться».
Дівка слухати, а бабуся говорить: «Я, Іван-царевич, поїду у золотій кареті, коні вороні, карети золоті».
Та ті так говорять. Отут до неї під'їхали карети, зараз її нарядили й повели, а ледь ледве кістки тримаються. А ті чекали-чекали — немає карет і коней. Ну, на дрожки сіли й поїхали. Тільки опозднились.
Сіли бенкет бенкетувати. Вона яке не доїсть, то за рукав кладе, а яке не доп'є, то за рукав ллє. Та ті за один кладуть, за іншою ллють. Ну, поїли, попили, і повів їхній цар у свій сад. Уже який сад гарний! А вона говорить: «Так ось сад у батька мого є у сто крат!» А невістки говорять: «Вискочка!»
А вона, за який рукав лите, махнула — випали ріки, корабель; за який рукав кладене — випали лісу так птаха дзвінки! Ех, затанцювала! Та танцює бабуся важко, так махає добре! Ну, і пішли інші танцювати, так як махнуть рукавом, так свекрові народжу й забризкають, і замажуть. Цар їх і з око прогнав.
Була б вона із цього бенкету так із цього танку красунею, а Іван-богатир не стримався, не стерпів, у ніч, як стала вона красунею ( для того перстень із руки вона знімала), побрав так перстень у море кинув. Ось вона й рассерчала, розгарячилася: «Ех, Іван-богатир, із цього бенкету так із цього танку була б я красунею, а ти не стерпів, так шукай мене тепер у тридев'ятому царстві, у тридесятій державі!»
Вона й зникла.
Він поплакав-поплакав та й пішов шукати. А грошей ні копійки й хліба ні шматка. Ішов-Ішов, дійшов до Баби Яги. «Здраствуй, Іван-богатир, куди шлях тримаєш, волею пішов аль неволею?» Розповів їй усе Іван-богатир: «З великого смутку, - говорить, - іду, неволею, дружину Світло-Місяць шукаю».- «А навіщо тобі шукати, вона зараз сюди прилетить змією, а ти тримай міцніше, не випускай, вона стане вогнем палити».
Ну, він під ліжко ліг. Вона й прилетіла. Він схопив, а вона стала вогнем палити, він і не зміг удержати. Вона й полетіла. Став він плакати, а Баба Яга й говорить: «Сам поганий, так не пособит бог!»
Ну, пішов він далі. Ішов-Ішов, до другої Баби Яги дійшов. Вона його напоїла-нагодувала. «Ну, - говорить, - прилетить зараз Світло-Місяць, так тримай міцніше».
Тільки він під ліжко ліг, як прилітає вона змією. Він схопив її, вона вогнем плюнула, він і упустив, вона й полетіла. «Ну, - говорить Баба Яга, - коли сам поганий, так не допоможе бог. Іди до мого старшого брата — він хитрий, так не чи може він допомогти».
Заплакав Іван-богатир і пішов. Ішов-Ішов, дійшов до старого. Ну, старий його розпитав, розговорив так посадив його є скільки бочок солонини так скільки бочок кислого молока, так спати повалив на дванадцять місяців.
Через дванадцять місяців сбудил, говорить: «Вставай, поснідай». Устав Іван-богатир, а той дав йому є сім бочок їжі так спати повалив на шість місяців. Через шість місяців розбудив: «Вставай, Іван-богатир, обідати». Дав йому три бочки з'їсти й спати повалив на три місяці. Через три місяці розбудив і повів його у чисте поле. Кинув лівою рукою у поднебье палицю, а Іван-богатир правої й вистачив. Отут йому дав старий радника й крапля, і пішов Іван-богатир.
Ішов-Ішов і дійшов до моря. Море — грізне. Отут радник і говорить: «Іван-богатир, вилий крапельки».
Він вилив, і раптом біжить ладейка уводити, увести до ладу нього. Він сіл, переїхав і пішов. Спішним кроком походжає. Та знаходить на чарівний замок. Отут йому птаха колом кричать: «Іван-богатир, не лізь на гору, не ходи у замок, не торкни чарівника, залишайся з нами. Усе у тебе буде, тільки дружини не буде, Світло-Місяця».- « Ні, — говорить, - мені Світло-Місяць потрібна!»
Та дійшов до гори й піднявся у гору, не подивився на радника. Отут його вітром з гори здуло. Подивився він на радника, побрав меч і давай по вітру бити. А отут лемент. Це він всяку погань ріже. Бився, бився, і летить сам злий чарівник. Налетів на Івана-Богатиря, схопив його у пазурі й під саме небо відніс. А Іван-богатир йому до горла дібрався й мечем йому голову відрубав. Іван-богатир упав на землю як перо, а чарівник — як мішок з костьми.
Іван-богатир його кістки спалив, попелок розвіяв. Пішов у замок Іван-богатир. А отут усяке катівство — хто за сосну прив'язаний, а хто так смучен. Ось Іван-богатир і говорить: «Ідіть усі, як вільні птахи. Я вас усіх отрешаю, усіх звільняю. Я злого духу вбив, вас усіх звільнив. Його кістки спалив і попелок розвіяв».
Ну, він побрав розбив замки у заморних залах, дружину свою знайшов — не бабусею, а красунею. Та пішли додому. До моря дійшли, як бути? « У нас ні сокири» у нас ні дубка». Радник говорить: «Лий краплі».
Краплі влив, тура під'їхала, вони сіли, через море перелетіли.
А будинку вже цар нудьгував, Івану-Богатиреві взрадовался. «А це хто, - говорить, - красуня кака?» — «Те моя дружина — Світло-Місяць».