У деякому королівстві жив-був король; у цього короля була дочка чарівниця. При королівському дворі проживав піп, а у попа був синок десяти років і щодня ходив до одній бабусі — грамоті вчитися. Раз трапилося йому пізно ввечері йти з вчення; проходячи повз палац, глянув він на одне віконечко. У того віконечка сидить королевна, убирається: зняла із себе голову, милом намилила, чистою водою вимила, волосся гребенем розчесала, заплела косу й надягла потім голову на старе місце. Хлопчик діву дався: «Бач яка хитра! Пряма чаклунка!» Відвертав додому й став усім розповідати, як він королевну без голови бачив. Раптом розхворілася-розболілася королівська дочка, призвала батька й стала йому карати: «Якщо я помру, то змусьте попівського сина три ночі сряду наді ною псалтир читати». Померла королевна, поклали її у труну й винесли у церкву. Король призиває попа: « Є у тебе син?» — « Є, ваша величність». - «Нехай, — говорить, — читає над моєю дочкою псалтир три ночі сряду». Піп відвертав додому й велів синові виготуватися.
Ранком пішов попович вчитися й сидить над книгою такий нудний. « Про що зазасмучувався?» — запитує його бабуся. « Як мені не засмучуватися, коли я зовсім пропав?» — «Так що з тобою? Говори доладно». - «Так і так, бабуся! Треба читати над королевною, а вона адже чаклунка!» — «Я раніше тебе це відала! Тільки не бійся, ось тобі ножик; коли прийдеш у церкву, окресли близько себе коло, читай псалтир так назад не оглядайся. Що б там не було, які б страсті не представлялися — знай своє, читай так читай! А якщо назад оглянешся — зовсім пропадеш!» Увечері прийшов хлопчик у церкву, окреслив ножем близько себе коло й прийнялося за псалтир. Пробило дванадцята година, із труни піднялася кришка, королевна встала, вибігла й закричала: «А, тепер ти довідаєшся, як під моїми вікнами підглядати так людям розповідати!» Стала на поповича кидатися, так ніяк через коло перейти не може; отут початку вона напускати різні страсті; тільки що не робила — він усе читає так читає, нікуди не оглядається. А як стало світати, кинулася королевна у труну й із усього розмаху повалилася у нього — як потрапило!
На іншу ніч те ж приключилося; попович нічого не убоялся, до самого світла неспинно читав, а зранку пішов до баби. Вона запитує: «Ну що, бачив пристрасть?» — «Бачив, бабуся!» — «Нині ще страшніше буде! Ось тобі молоток і чотири цвяхи — забий їх по чотирьом кутам труни, а як станеш псалтир читати — молоток проти себе постав». Увечері прийшов попович у церкву й зробив усі так, як навчила бабуся. Пробило дванадцята година, гробова кришка на підлогу впала, королевна встала й почала літати по всіх сторонах так загрожувати поповичу; те напускала більші страсті, а тепер ще більше: чудиться попівському синові, що у церкві пожежа зробилася, полум'я так усі стіни й охопило; а він коштує собі так читає, назад не оглядається. Перед світанком королевна у труну кинулася, і негайно пожежі наче й не було — усі наважденье сгинуло! Зранку приходить у церкву король, дивиться — труну відкритий, у труні королевна догори спиною лежить. «Що таке?» — запитує хлопчика; той йому розповів, як і що було. Король наказав забити своєї дочки осиковий кіл у груди й зарити її у землю, а поповича нагородив скарбницею й різними вгіддями.