У якомусь було царстві, у деякій державі жив цар із супругою своєю, і мали вони у себе трьох прекрасні синів, з яких називали великого Васабо-Царевич, а середнього Федір-Царевич, а меншого Іван-царевич. У один день цар прогулювався у саду, і із супругою своєю. Раптом піднявся вихорь і відніс царицю з очей його, про що цар досить був сумний, довгий час співчуваючи про свою дружину. Старші його два сини випросили у сумного батька свого благословення й отправилися у шлях свій шукати матері своєї. Едучи зі своїми людьми довгий час, заїхали вони у дикий степ, розкинули намети й очікували не чи побачать кого, хто б указав їм дорогу; однак чрез три роки нікого не бачили, а тим часом підріс менший брат Іван-царевич. Та той також, испрося у батька свого благословення й простясь, відправився у шлях. По довгочасній подорожі побачив він удалині намету й поїхав до них і як став під'їжджати ближче, те й довідався, що це були його брати. Приїхавши, сказав він: «Що ви, братики, у якому дикому степу зупинилися? Отпустимте своїх людей у нашу державу й поїдемо краще одні шукати своєї матері». Брати по його раді вчинили й поїхали у шлях, і їхали вони чи довго, чи коротко, чи близько, чи далеко, той-те-скоро-те казка позначається, а справа-те не швидко робиться, і доглянули вдалині палац кришталевий, обнесений такою же стеною навколо, і приїхали до оному. Тоді Іван-царевич, знайшовши ворота, виїхав на двір і, під'їжджаючи до ґанку, побачив стовп, у якому було два кільця: одне золоте, інше срібне. Просмикнувши привід у обоє кільця, прив'язав він свого коня богатирського, потім пішов на ґанок. Та зустрічає його сам король, і по задоволеній розмові король довідався, що він був йому племінник, і повів його у Спокої, куди й братів Івана-Царевича запросив. Погостювали вони недовгий час і одержали від короля у подарунок чарівна куля, яка покатя перед собою — доїхали до найвищої гори, де й зупинилися. Крутість гори була настільки висока, що на неї взлезть їм ніяк було не можна.
Після того Іван-царевич знайшов шпару, де попалися йому на руки й на ноги залізні пазурі, допомогою яких зійшов він на самий верх гори. Утомившись, сіл він під дуб для відпочинку, і як тільки зняв із себе
Пазурі — раптом оние зникли. Уставши, побачив він удалині намет, зроблену із самого тонкого батисту, на якому зображувалася мідна держава, а на верху оной намету поставлений була куля мідна. При вході оной лежали два превеликі лева, які не допускали ввійти у намет. Іван-царевич, побачивши, що стояли при них тази порожні, налив води й утамував їх спрагу, і вони дали вільний вхід у намет. По входу у оную побачив він на софі сидячу прекрасну царівну, а у ногах у їй спав змій триглавий, якому, він одним махом усі три голови відітнув, — за що царівна його дякувала й подарувала йому яйце мідне, сокривающее у собі мідна держава. Отже, царевич, простясь із нею, відправився у шлях і, шедши довгий час, побачив удалині намет, зроблену із самого тонкого флеру й прив'язану до кедрових дерев срібними шнурками, у яких кисті були смарагдові, а на наметі зображена срібна держава, і на верху була поставлена срібна куля. При вході оной намету лежали два пренайбільші тигра, яких спрагу від сонячної спеки втамував водою й зробив собі вільний вхід у намет. Та як увійшов туди Іван-царевич, то побачив на софі сидячу досить багато прибрану царівну, красою превосходнее першої. У ніг її лежав шестиглавий змій і вдвічі проти колишнього більший, якому він за один раз відрубав усі голови, — за що царівна, бачачи його силу й безстрашність, подарувала йому срібне яйце, сокривающее у собі срібна держава. Простясь і із цією царівною, пішов Іван-царевич далі й досягся, нарешті, до третього намету, який був зроблена із самого чистого каротку (?), на якому була вишита золота держава, а на наметі була куля із самого чистого золота; вона була прикріплена до лаврових дерев золотими шнурками, у яких минулого привішені алмазні кисті. При вході оной лежали два великі крокодила, які від великого жару испущали вогненне полум'я. Царевич, бачачи їх спрагу, наповнив їхні порожні тази водою й тем учинив собі вільний вхід у намет. Та там побачив царевич на софі сидячу царівну, красою превосходнее колишніх; у ніг її лежав двенадцатиглавий змій, якому із двох раз усі голови відрубав. Царівна за це подарувала йому золоте яйце, що містить у собі золота держава, а з яйцем вручила йому своє серце й по задоволеній розмові вказала йому, де живе його мати, і бажала йому щасливе підприємство закінчити.
По задоволеній подорожі досягся Іван-царевич до чудового палацу й у ньому пройшов багато Спокої й не знайшов жодної людини. Наостанку прийшов у пребагате прибрану залу й побачив матір свою у царському одязі, що сидить у кріслах, і по ніжні між ними ласкательствах і чемних розмовах оголосив їй, що він із братами багато лета мандрував. Раптом мати відчула Духа й сказала Івану-Царевичеві: «Сховайся під мій одяг, і як Вихорь прилетить і стане мене пестити, то намагайся вхопитися руками за його чарівну палицю; він підніметься на повітря — ти не страшися, а як опуститься на землю й розсиплеться на дрібні частини — ти усе збери й спали, а попіл розвий по полю». Як тільки мати встигнула сказати й сховати Івана-Царевича під свій одяг, ту хвилину Вихорь прилетів і початків милуватися до цариці. Тоді царевич, за порадою матері своєї, ухопився за чарівну палицю. Вихорь, осердясь на царевича, піднявся на висоту, потім опустився на землю й розсипався на дрібні частини. Царевич, усі частини підібравши, спалив, а попіл розвіяв по полю й опанував волшебною палицею. Взявши мати свою й трьох царівен, Іван-царевич прийшов до дуба, де всіх по полотну спустив донизу. Брати його, як Іван-царевич один залишився на горі, обрізали полотно й виїхали з матір'ю й царівнами у свою державу й веліли їм клястися, що батькові скажуть, начебто вони знайдені старшими царевичами. А Іван-царевич, залишившись один на горі, не змів спуститися з оной, бачачи, що полотна обрізані, і ходив по горі, перекидаючи палицю з руки на руку. Як раптом став перед його людей, яка знесла його з гори й поставив на площі його держави, де Іван-царевич і зустрівся з одним башмачником, у якого найнявся він у працівники. Хазяїн, накупя шкір задоволене число, напився п'яний і ліг спати. Іван-царевич, бачачи, що у хазяїні пуття мало, призвав Духа, який зніс його з гори, і наказав йому до ранку зробити черевики; Дух за наказом його усе вчинив. Зранку Іван-царевич, разбудя хазяїна, послав з товаром у місто, де той і продав черевики купцеві, який рекомендував його знатним панам. Нарешті сам цар, побачивши його роботу, наказав йому носити до себе у палац; а тим часом, що перебував отут золотої держави царівна, приметя, що ця робота золотого держави Духа, наказала призвати до себе шевця. А як скоро він прийшов, то й наказала йому, щоб завтрашнього дня зранку перед цим палацом поставив палац золотої держави, а від нього золотий міст до самого царського палацу, покритий зеленим оксамитом, — і з тим від нього пішла. Хазяїн прийшов додому досить сумний і сказав усі те працівникові, а сам з горя так напився п'яний, що й сам себе не пам'ятав, тільки й говорить: «Тепер хоча голову рубай, так і потреби немає!» Царевич, услиша це, наказав Духу, щоб негайно до завтрему поставив палац і золота держава, сокривающееся у золотому яйці; Дух по наказу усе виконав і зранку рано переніс туди Івана-Царевича, який, изготовясь для зустрічі батька свого й матері, послав по них чудові колісниці, а по братів самі срамние вози, просячи притім усіх откушать. Цар, услиша, що син його менший Іван-царевич живий і здраствує, досить зрадів й сіл із царицею й із трьома царівнами у прислану для них пребагате прибрану колісницю, а дітей своїх насабоно наказав посадити у срамние вози, говорячи притім, що ви з вини своєї й того не заслуговуєте. Іван-царевич зустрів їх чудово й вибачив братам своїм їхню провину; потім призначив Васабою-Царевичеві у подружжя срібної держави царівну Олену, а Федорові-Царевичеві мідної держави царівну Земиру, а собі побрав золотої держави царівну Плениру й віддав братам срібне й мідне яйця, сокривающие у собі оние держави. На інший день зроблений був шлюб усіх братів, до великої радості підданих. Та так мали вони своїми підданими й усіма державами, які були поставлені на одному морі.