Отпросился солдат у відпустку — батьківщину відвідати, батьків побачити, і пішов у дорогу. День ішов, іншої йшов, на третій забрів у дрімучий ліс. Де отут ночувати? Побачив — на узліссі дві изои коштують, зайшов у крайню й застав будинку одну бабу. «Здраствуй, бабуся!» — «Здраствуй, слу-живенький!» — «Пусти мене ніч переспати».-«Ступай, тільки тобі тут неспокійно буде».- «Що? Алі тісно у вас? Це, бабуся, нічого; солдатові небагато місця треба: де-небудь у куточок приляжу, тільки б не надворі!» — «Не те, служивенькой! На гріх прийшов ти...» — «На який гріх?» — «А ось на який: у сусідній хаті помер недавно старий — великий чаклун; і таперича щоночі нишпорить він по чужих будинках так людей їсть».- «Е, бабуся, бог не видасть, свиня не з'їсть».
Солдат роздягнувся, повечеряв і поліз на полати; ліг відпочивати, а біля себе тесак поклав. Рівно о дванадцятій годині попадали всі запори й розчинилися всі двері; входить у хату небіжчик у білому савані й кинувся на бабу. «Ти, проклятий, навіщо сюди?» — закричав на нього солдат. Чаклун залишив бабу, підхопився на-полати й давай із солдатом возитися. Той його тесаком рубав-рубав, усі пальці на руках поотбивал, а усе не може поправитися. Міцно вони зчепилися, і обоє з полатей на підлогу гримнулися: чаклун під низ, а солдат наверх потрапив; схопив солдатів його за бороду й доти пригощав тесаком, поки півні не запекли. У ту саму хвилину чаклун омертвів: лежить, не рушить, немов дерев'яна колода.
Солдат витягся його на двір і кинув у колодязь — головою вниз, ногами догори. Глядь: на ногах у чаклуна славні нові чоботи, цвяхами вбиті, дьогтем змазані! «Ех, жалко, так задурно пропадуть, - думає солдат, - Дай-но я зніму їх!» Зняв з мертвого чоботи й відвертав у хату. «Ах, панотець, служивенький, - говорить баба, - навіщо ти з нього чоботи-те зняв?» — «Так невже ж на ньому залишити? Ти дивися: які чоботи-те! Кому не треба — рубль срібла дасть; а я адже людей похідна, мені вони дуже придадуться!»
На інший день попрощався солдат з хозяйкою й пішов далі; тільки з того самого дня — куди він не зайде на нічліг, рівно о дванадцятій годині ночі є під вікно чаклун і вимагає своїх чобіт. «Я, — загрожує, - від тебе ніде не відстану: усю дорогу з тобою пройду, на батьківщині не дам відпочинку, на службі замучу!» Не витримав солдат: «Так що тобі, проклятий, потрібне?» — «Подай мої чоботи!» Солдат кинув у вікно чоботи: «На, відв'яжися від мене, нечиста сила!»
Чаклун підхопив свої чоботи, свиснув і з око пропав.