Жили-Минулого три брати: двоє розумних, а третій Іван-дурень. Вирив дурень яму. «Стану, — говорить, — вовків ловити». Ось у першу ж ніч потрапив у яму сірий вовк. Дурень пішов і випустив його на волю. Приходить додому, брати й запитують: «Що, піймав?» — « Ні, братики, попалася у яму попова собака, я її назад випустив». - «Який собака?» — « Так, така сіра, величезна, очі так і світяться.» — «Так адже це вовк». - «Ну, нехай іншим разом потрапить; нізащо не випущу».
На іншу ніч потрапила у яму лисиця. Дурень пішов і ту випустив. «Що, піймав?» — запитують знову брати. « Ні, братики, попалася попова кішка з більшим пухнатим хвостом». - «Ех ти, дурень, адже це лисиця». - «Ну, пускай іншим разом попадеться — від мене не увернеться».
На третю ніч потрапила у яму якась сільська баба. Дурень пішов. «Ага, — говорить, — попалася!» Побрав дрюк, убив її до смерті й волочить додому. «Дурень, де побрав мертву бабу?» — запитують брати. - «Яка баба? Це лисиця — у яму потрапила, я її поліном і доконав!» — «Ах ти, нетяма така! З тобою лиха наживеш». Та задумали розумні брати кинути дурня й бігти від нього — у інше місце жити. Зговорилися й зібралися бігти вночі; тільки дурень підслухала їхня угода, побрав ступу й побіг слідом за ними. Брати у ліс, і він у ліс. Так і не пішли від дурня. Що отут робити? Час нічний, довелося у лісі ночувати. Ось вони влізли всі троє на дерева, сіли на гілках і сидять собі.
У той час їхали повз купці-рознощики. «Що нам плутати-те вночі? - говорять меж собою. - Зупинимося у цього дерева, відпочинемо до ранку, а як стане світати, тоді й у шлях поїдемо». Зупинили вози, розпрягли коней і сіли під тим самим деревом, де дурень сховався, розвели багаття й давай варити кашку. Купці всполошились так — бігти, і пішли у різні сторони, увесь товар залишали. Брати злізли додолу й поділили меж собою. Розумні побрали собі червоний товар, а дурень — цілий віз ладану.
Зараз поклав його у купу, запалив і пустив хвалу до бога. Тільки прилітає до нього ангел божий і говорить: «Ну, мужик, за те, що ти не пошкодував цілого воза ладану й пустив таку хвалу богу, кажи, чого ти бажаєш? Усі тобі дане буде». - «Дай мені, — говорить дурень, — що у бога у раї за дверима висить». Ангел полетів і приніс йому сопілочку.
Ось дурень побрав райську сопілочку, пішов до попа й найнявся у працівники — коней пасти. Та що ж? Як тільки прижене дурень коней у поле, те й зачне відіграти на своїй сопілочці, а коня у танок підуть. Так цілий день — він на сопілочці відіграє, а коня танцюють так танцюють — схудли бідні. Запитує піп працівника: «Що у тебе тварини-те схудли, на якій траві пасеш їх?» — « На гарній, батька; краще ніде не знайти». - «Дай сам подивлюся», — думає піп.
На інший день дурень погнав коней у поле, а піп зібрався так слідом за ним і заліз у терн. Дурень пригнав попівські животи, сіл під кущик, вийняв сопілочку й прийнявся награвати. Стали коня танцювати. Схопився піп трепака відколювати; уже він танцював-танцював, увесь-те обдерся, искололся, і доти виробляв ногами всякі штуки, поки дурень відіграв. Змучився піп, ледве ноги тягне, приплентався абияк додому й говорить попаді: «Ну, матка, у нашого працівника є така дудка, що коли заграє, то й мертвий распляшется, а живому й удержу ні». - «Ах, батька, як би мені послухати?» — «Сама проси, а з мене вуж буде; я й слухати не стану».
Увечері, тільки працівник пригнав коней, попаді й просить: «Заграй, будь ласка!» — «Добре», — говорить дурень. Піп почув, жваво побіг на горище й сховався у скриню, а попадя у той час діжу місила. Ось дурень дістав сопілочку й заграв — пішла попадя по хаті танцювати разом із квашнею, а піп, скільки не кріпився, не міг витримати: вискочив зі скрині й ну по горищу отжаривать, і доти танцював, поки з горища впав, так працівник відіграти перестав. Дивиться піп, а попадя до того доплясалась, що мова висунула. «Ах, матка, — говорить піп, — найняли працівника собі на лихо, на горі. Давай, утечемо з будинку!» — «Утечемо, батька!»
Ось вони з вечора наклали цілий мішок книжок і поставили у кут. Дурень потихеньку вибрав з мішка всі книжки й заліз у нього сам. Уночі піп прокинувся й будить попадю: «Вставай, матка, бігти пора». Підняли вони мішок і пішли з будинку. Ішли, ішли, раптом працівник як закричить із мішка: «Що ж ти, батько, побери й мене із собою!» — «Ах, проклятий! Женеться за нами слідом; побіжимо скоріше, матка». Та припустили бігти, скільки сили вистачило. Бігли-Бігли, вморилися й сталі було знову шажком іти, отут працівник як закричить: «Батько, побери мене із собою!» Вони знову прийнялися бігти; так, нарешті, змучилися, що й ноги не тримають. «Ну, що буде — те буде, а зупинимося тут відпочити», — говорить піп. Кинув мішок на земь, глядь — лізе звідти працівник. «Не соромно ль тобі, батюшко, сам пішов з матінкою, а про мене й забув».
Ось усі троє підійшли до ріки й зупинилися ночувати на бережку. Піп поклав працівника із край ріки й говорить попаді: « Як тільки засне батрак, ти його й зіштовхни у воду». Працівник підслухав ці мовлення й не спить, ворочається; пройшло не багато, не мало часу, заснули й піп і попадя; він зараз перетягнув попа на своє місце, а сам на його місце ліг. Попадя прокинулася так як штовхне попа у воду. Пішов на дно риб уважати. Ранком прокинулася. «Де піп?» — «Чорти з водяником потягли».
Після того попадя пішла заміж за свого працівника, і став Іван-дурень за попа, хоч не читати, ні обідні служити не вміє. А з тою попадею ще допрежде жив архієрей. Ось однова зібрався архієрей і поїхав подначальние церкви дивитися так попів судити. Приїжджає у те саме село, де Іван-дурень у попи догодив, і прямо у церкву. Що робити? Треба обідню служити; ось Іван-дурень нарядився у ризу, побрав у руки книгу й давай читати: «Братие! Був архієрей, гуляв з моєю попадею; милості прошу й тепер з нею гуляти, і нині, і прісно, і повік!» Та повторює усе одне так одне. Архієрей слухав-слухав і говорить: «Багато церков я об'їхав, а такого розумного попа ніде ще не бачив: усю службу церковну знає!»