Жив-Був купець, у нього було два сини: Дмитро да Іван. Раз, благословляючи їх на ніч, сказав їм батько: «Ну, діти, кому що у сні привидиться — зранку мені повідайте; а хто приховає свій сон, того стратити велю». Ось ранком приходить старший син і каже батькові: «Снилося мені, панотець, начебто брат Іван високо літав по піднебессю на дванадцятьох орлах; та ще начебто пропала у тебе улюблена вівця». - «А тобі, Ваня, що привиділося?» — «Не скажу!» — відповідав Іван. Скільки батько не примушував його, він уперся й на всі вмовляння одне повторював: «не скажу!» так «не скажу!» Купець розсердився, покликав своїх прикажчиків і велів побрати неслухняного сина, роздягнути донага й прив'язати до стовпа на великій дорозі.
Прикажчики схопили Івана й, як сказано, прив'язали його нагишом до стовпа міцно-преміцно. Погано довелося доброму молодцю: сонце пече його, комарі кусають, голод і спрага змучили. Трапилося їхати по тій дорозі молодому царевичеві; побачив він купецького сина, зглянувся й велів звільнити його, нарядив у свою одежу, привіз до себе у палац і почав розпитувати: «Хто тебе до стовпа прив'язав?» — «Рідний батько прогневался». - «Чому ж ти провинився?» — «Не праг розповісти йому, що мені у сні привиділося». - «Ах, як же дурний твій батько, за таку дрібницю так так жорстоко карати... А що тобі снилося?» — «Не скажу, царевич!» — « Як не скажеш? Я тебе від смерті позбавив, а ти мені грубіянити прагнеш? Говори зараз, не те зле буде». - «Батькові не сказав, і тобі не скажу!» Царевич наказав посадити його у темницю; негайно прибігли солдати й відвели його, раба божого, у кам'яний мішок.
Пройшов рік, здумав царевич одружитися, зібрався й поїхав у чужодальню державу свататися на Олені Прекрасної. У того царевича була рідна сестра, і незабаром після його від'їзду трапилося їй гуляти біля самої темниці. Побачив її у віконечко Іван купецький син і закричав голосним голосом: «Змилуйся, царівна, випусти мене на волю; може, і я придамся! Адже я знаю, що царевич поїхав на Олені Прекрасної свататися; тільки без мене йому не одружитися, а хіба головою поплатитися. Чай, сама чула, яка хитра Олена Прекрасна й скільки наречених на той світло спровадила». - «А ти берешся допомогти царевичеві?» — «Допоміг би, так крила у сокола зв'язані». Царівна негайно ж віддала наказ випустити його з темниці. Іван купецький син набрав собі товаришів, і було всіх їх і з Іваном дванадцять людей, а схожі друг на дружкові немов брати рідні — зріст у зріст, голос у голос, волосся у волосся. Нарядилися вони у однакові каптани, по одній мірці шиті, сіли на добрих коней і поїхали у дорогу-дорогу.
Їхали день, і два, і три; на четвертий під'їжджають до дрімучого лісу, і почувся їм страшний лемент. « Стійте, братики!» — говорить Іван. - Почекайте трошки, я на той шум піду». Зіскочив з коня й побіг у ліс; дивиться — на галявині три старі лаються. « Здрастуйте, старі! Через що у вас суперечка?» — «Ех, младой юнак! Одержали ми від батька у спадщину три дивини: шапку-невидимку, килим-літак і чоботи-скороходи; так ось уже сімдесят років як сперечаємося, а поділитися ніяк не можемо». - «Прагнете, я вас розділю?» — «Зроби милість!» Іван купецький син натягнув свій тугий лук, наклав три стрелочки й пустив у різні сторони; одному старому велить праворуч бігти, іншому — ліворуч, а третього посилає прямо: «Хто з вас перший принесе стрілу, тому шапка-невидимка дістанеться; хто другий з'явиться, той килим-літак одержить; а останній нехай побере чоботи-скороходи». Старі побігли за стрілками; а Іван купецький син забрал усі дивини й повернувся до своїх товаришів. «Братики, — говорить, — пускайте своїх добрих коней на волю так сідаєте до мене на килим-літак».
Жваво сіли усе на килим-літак і полетіли у царство Олени Прекрасної; прилетіли до її стольного міста, опустилися у застави й пішли розшукувати царевича. Приходять на його двір. «Що вам потрібне?» — запитав царевич. «Побери нас, добрих парубків, до себе на службу; будемо тобі радеть і добра бажати від чистого серця». Царевич прийняв їх на свою службу й розподілив кого у кухаря, кого у конюхи, кого куди. У той же день нарядився царевич по-святковому й поїхав представлятися Олені Прекрасної. Вона його зустріла ласкаво, почастувала всякими ествами й дорогими напоями й потім стала запитувати: «А скажи, царевич, по правді, навіщо до нас подарував?» — «Так прагну, Олена Прекрасна, за тебе посвататися; підеш чи за мене заміж?» — «Мабуть, я згодна; тільки виконай наперед три завдання. Якщо виконаєш — буду твоя, а немає — готов свою голову під гостру сокиру». - «Задавай завдання!» — «Буде у мене завтра; а що — не скажу; ухитрися-но, царевич, так принеси до мого незнаного своє під пару».
Відвертав царевич на свою квартиру у великій журбі й суму. Запитує його Іван купецький син: «Що, царевич, не веселий? Алі чому досадила Олена Прекрасна? Поділися своїм горем із мною; тобі легше буде». - «Так і так, — відповідає царевич, — задала мені Олена Прекрасна таке завдання, що жоден мудрець у світлі не розгадає». - «Ну, це ще невелике лихо! Молися-но богу так лягай спати; ранок вечора мудренее, завтра справу розсудимо». Царевич ліг спати, а Іван купецький син надяг шапку-невидимку так чоботи-скороходи й марш у палац до Олени Прекрасної; увійшов прямо у почивальню й слухає. Тим часом Олена Прекрасна віддавала такий наказ своїй улюбленій служниці: «Побери цю дорогу матерію й віднеси до башмачника; нехай зробить черевичок на мою ногу, так якомога швидше».
Служниця побігла куди наказане, а слідом за нею й Іван пішов. Майстер негайно ж за роботу прийнявся, жваво зробив черевичок і поставив на віконце; Іван купецький син побрав той черевичок і сховав потихеньку у кишеню. Заметушився бідний башмачник — з-під носу пропала робота; уже він шукав-шукав, усі куточки обшарив — усе даремно! «Ось чудо! - думає. - Ніяк нечистий із мною пожартував?» Нема чого робити, узявся знову за голку, спрацював інший черевичок і поніс до Олени Прекрасної. «Екий ти марудний! - сказала Олена Прекрасна. - Скільки часу за одним черевиком провозився!» Села вона за робочий столик, почала вишивати черевик золотом, великими перлами унизивать, самоцвітними каменями саджати. А Іван відразу опинився, вийняв свій черевичок і сам те ж робить: який вона побере камушек, такий і він вибирає; де вона приткне перлину, там і він насаживает. Скінчила роботу Олена Прекрасна, посміхнулася й говорить: «Із чимсь царевич завтра здасться?» — «Почекай, — думає Іван, — ще невідомо, хто кого перехитрить!»
Відвертав додому й ліг спати; на зорі на ранковій устав він, одягся й пішов будити царевича; розбудив і дає йому черевичок: «Поїдь, — говорить, — до Олени Прекрасної й показуй черевичок — це її перше завдання!» Царевич умився, причепурився й поскакав до нареченої; а у їй гостей зібране повні кімнати — усі бояри так вельможі, люди думні. Як приїхав царевич, негайно заграла музика, гості з місць повскакивали, солдати на варту зробили. Олена Прекрасна винесла черевичок, великими перлами унизаний, самоцвітними каменями усаджений; а сама дивиться на царевича, посміхається. Говорить їй царевич: «Гарний черевик, так без пари ні на що не придатний! Видне, подарувати тобі інший такий же!» Із цим словом вийняв він з кишені інший черевичок і поклав його на стіл. Отут усі гості у долоні захлопали, у один голос закричали: «Ай так царевич! Гідний одружитися на нашій государині, на Олені Прекрасної». - «А ось побачимо! - відповідала Олена Прекрасна. - Нехай виконає інше завдання».
Увечері пізно відвертав царевич додому ще пасмурней колишнього. «Повно, царевич, засмучуватися! - сказав йому Іван купецький син. - Молися-но богу так лягай спати; ранок вечора мудренее». Уклав його у постіль, а сам наділ чоботи-скороходи так шапку-невидимку й побіг у палац до Олени Прекрасної. Вона у те саме час віддавала наказ своїй улюбленій служниці: «Сходь скоріше на пташиний двір так принеси мені уточку». Служниця побігла на пташиний двір, і Іван за нею; служан - схопила уточку, а Іван селезня, і тим же шляхом назад прийшли. Олена
Прекрасна села за робочий столик, побрала качку, забрала їй крила стрічками, чубчик діамантами; Іван купецький син дивиться так те ж творить над селезнем. На інший день у Олени Прекрасної знову гості, знову музика; випустила вона свою уточку й запитує царевича: « чи Вгадав моє завдання?» — «Угадав, Олена Прекрасна! Ось до твоєї уточке пари», — і пускає негайно селезня... Отут усі бояри у один голос крикнули: «Ай так молодець царевич! Гідний побрати за себе Олену Прекрасну». - «Постійте, нехай виконає наперед третє завдання».
Увечері відвертав царевич додому такий похмурий, що й говорити не прагне. «Не тужи, царевич, лягай краще спати; ранок вечора мудренее», — сказав Іван купецький син; сам скоріше надяг шапку-невидимку так чоботи-скороходи й побіг до Олени Прекрасної. А вона зібралася на синє море їхати, села у коляску й у всю спритність понеслася; тільки Іван купецький син ні на крок не відстає. Приїхала Олена Прекрасна до моря й стала викликати свого дідуся. Хвилі заколихалися, і піднявся з води старий дід — борода у нього золота, на голові волосся срібні. Вийшов він на берег: «Здраствуй, внучка! Давненько я з тобою не бачився; пошукай-но у мене у голівоньці». Ліг до неї на коліна й задрімав солодким сном; Олена Прекрасна шукає у діда у голові, а Іван купецький син у їй за плечима коштує.
Бачить вона, що старий заснув, і вирвала у нього три срібні волосся; а Іван купецький син не три волосся, а цілий пучок вихопив. Дід прокинувся й закричав: «Що ти, з розуму зійшла? Адже боляче!» — «Вибач, дідусь! Давно тебе не чесала, усе волосся переплуталися». Дід заспокоївся й Незабаром знову захріп. Олена Прекрасна вирвала у нього три золотих волосся; а Іван купецький син схопив його за бороду й ледве не всю відірвав. Страшно скрикнув дід, схопився на ноги й кинувся у море. «Тепер царевич попався! - думає Олена Прекрасна. - Таких волось йому не добути». Наступного дня зібралися до неї гості; приїхав і царевич. Олена Прекрасна показує йому три волосся срібні так три золоті й запитує: « чи Бачив ти де отаке диво?» — «Знайшла чому хвастатися! Прагнеш, я тобі цілий пучок подарую». Вийняв і подав їй жмут золотих волось так жмут срібних.
Розсердилася Олена Прекрасна, побігла у свою почивальню й стала дивитися у чарівну книгу: чи сам царевич угадує або хто йому допомагає? Та бачить по книзі, що не він хитрий, а хитрий його слуга — Іван купецький син. Відвертала до гостей і пристала до царевича: « Прийшли-Де до мене свого улюбленого слугу». - « У мене їх дванадцять». - «Прийшли того, що Іваном кличуть». - «Так їхніх усіх кличуть Иванами». - «Добре, — говорить, — нехай усе приїдуть!» — а у розумі тримає: «Я Та без тебе знайду винуватого!» Віддав царевич наказ — і незабаром з'явилися у палац дванадцять добрих парубків, його вірних слуг; усе на одну особа, зріст у зріст, голос у голос, волосся у волосся. «Хто з вас великий?» — запитала Олена Прекрасна. Вони разом усе закричали: «Я великий! Я великий!» — «Ну, — думає вона, — отут спроста нічого не довідаєшся!» — і веліла подати одинадцять простих чарок, а дванадцяту золоту, з якої зазавжди сама пилка; налила ті чарки дорогим вином і стала добрих парубків пригощати. Ніхто з них не бере простий чарки, усе до золотий потягнулися й давай її виривати друг у друга; тільки шуму наробили так вино розплескали!
Бачить Олена Прекрасна, що штука її не удалася; веліла цих парубків нагодувати-напоїти й спати у дворі покласти. Ось уночі, як заснули всі міцним сном, вона прийшла до них зі своєю волшебною книгою, глянула у ту книгу й негайно довідалася винного; побрала ножиці й обстригла у нього скроня. « По цьому знакові я його завтра довідаюся й велю стратити». Зранку прокинувся Іван купецький син, узявся рукою за голову — а скроня-те обстрижений; підхопився він з постелі й давай будити товаришів: «Повно спати, лихо близько! Беріть-но ножиці так стрижіть скроні». Через годину часу покликала їх до себе Олена Прекрасна й стала відшукувати винуватого; що за чудо? На кого не гляне — у всіх скроні обстрижені. З досади схопила вона свою чарівну книгу й закинула у піч. Після того не можна було їй відговорюватися, треба було виходити заміж за царевича. Весілля було веселе; три дні народ без просипу пиячив, три дні шинки й харчевні стояли відчинені — хто бажаєш приходь, пий і їж на казенний рахунок!
Як покончились бенкети, царевич зібрався з молодою дружиною їхати у свою державу; а дванадцять добрих парубків уперед відпустив. Вийшли вони за місто, розстелили килим-літак, сіли й піднялися вище хмари ходячого; летіли-летіли й опустилися саме у того дрімучого лісу, де своїх добрих коней покинули. Тільки встигнули зійти з килима, глядь — біжить до них старий зі стрелкою. Іван купецький син віддав йому шапку-невидимку. Слідом за тем прибіг інший старий і одержав килим-літак; а там і третій — цьому дісталися чоботи-скороходи. Говорить Іван своїм товаришам: «Сідлайте, братики, коней, пора у шлях відправлятися». Вони негайно изловили коней, осідлали їх і поїхали у свою батьківщину. Приїхали й прямо до царівни з'явилися; та їм сабоно обрадувалася, розпитала про свого рідного братика, як він одружився й скоро ль додому буде? «Чому ж вас, — запитує, — за таку службу нагородити?» Відповідає Іван купецький син: «Посади мене у темницю, на старе місце». Як його царівна не вмовляла, він таки настояв на своєму; побрали його солдати й відвели у темницю.
Через місяць приїхав царевич із молодою супругою; зустріч була врочиста: музика відіграла, у пушки палили, у дзвони дзвонили, народу зібралося стільки, що хоч по головах ступай! Прийшли бояри й усякі чини представлятися царевичеві; він оглядівся колом і став запитувати: «Де ж Іван, мій вірний слуга?» — «Він, — говорять, — у темниці сидить». - « Як у темниці? Хто змів посадити?» Докладует йому царівна: «Ти ж сам, братик, на нього обпалився й велів тримати у міцному ув'язненні. Пам'ятаєш, ти його про якийсь сон розпитував, а він сказати не праг». - «Неужли ж це він?» — «Він самий; я його на час до тебе відпускала». Царевич наказав привести Івана купецького сина, кинувся до нього на шию й просив не попомнить старого зла. «А знаєш, царевич, — говорить йому Іван, — усе, що з тобою случилося, мені було наперед ведене; усе це я у сні бачив; тому тобі й про сон не казав». Царевич нагородив його генеральським чином, наділив багатими именьями й залишив у палаці жити. Іван купецький син виписав до себе батька й старшого брата, і стали вони усе разом жити-поживати, добра наживати.