У одному селі жив-був поп-толоконний чоло, по імені Ярема; у нього був малий синок Петрушка, такий примхливий так розпещений: уже якщо чого захоче, так у ту ж хвилину давай; не те — зареве так, що святих винось. Так усе, що під руку попадеться, почне бити-батувати, на шматки ламати. Хоч літами малий, а нігтик востер: не раз траплялося — попові з попадею ока підбивав. А батракам просто життя не було: жоден ще не залишався більше дня у попа-толоконного чола.
Ось піп Ярема пустився на вигадку, здумав наперед угода робити з кожним наемщиком. Однова сидів піп під вікном і дивився, пригорюнясь, у город: треба б гряди полоти, так нікому. У той час іде по вулиці мужик з лопатою й кричить: «Кому попрацювати? Кому попрацювати?» Піп негайно схопився, накинув свій підрясник, вибіг за ворота, кликнув мужика й говорить: «Ступай до мене у батраки; за грішми суперечки не буде. Тільки, мужик, я з тим угодою наймаю: якщо ти на мене розсердишся, то я виріжу із твоєї спини ремінь пальця у два ширини, а якщо я розсерджуся на тебе — тоді ти вирізуй з моєї спини».
Мужик погодився й пішов до попа у батраки. « За що, — думає, — стану я на попа гніватися». Прийнявся за роботу й проробив до самого обіду. Приходить у хату й тільки було сіл за стіл, Петрушка заревів у усі горло: «Я гуляти прагну!» — «Батрак, — говорить піп, — веди синка погуляти». Батрак побрав поповича за руку й повів на вулицю. Години два протаскався з ним безглуздо; відвертав у хату, а вуж піп з попадею давно пообідали й спати завалилися. Залишився батрак з голодним черевом.
На інший день знову те ж, а на третій батрак не витримав. « Ні, батька, чорт із тобою й із твоїм потрохом, а я більше не прагну у тебе не жити, не працювати!» — «Що ж ти гніваєшся?» — сказав піп. Вирізав у нього по угоді ремінь зі спини й відпустив, не заплативши ні копійки.
У того мужика був менший брат Іван; по всьому селу дурнем слил. Бачить дурень, що брат його на піч заліз так усе охає, і запитує: «Що ти, аль спина болить?» — « Поживи-но у попа, так сам довідаєшся». Іван побрав лопату й відправився у шлях. Прийшов у те ж село й найнявся до попа-толоконному чолу Яремі. Піп і йому говорить: «Слухай, Іван, у мене за грішми зупинки не буде; тільки чи дотримаєш угоду? Якщо хто з нас двох розсердиться, у того зі спини ремінь вирізати». - «Добре, батько, — відповідав Іван, — тільки ти не гнівайся, а мені немає за що!»
Узявся батрак за роботу, ціле ранок за двоє працював, прийшов час обідати, тільки сіли за стіл, Петрушка й ну кричати: «Гуляти прагну!» — «Батрак, — говорить піп, — поведи мого сина прогулятися так доглянь, будь ласка, щоб не вбився де». - «Добре, батько». Повів батрак Петрушку й проґавив обід. «Погано, — думає, — треба за розум братися». На інший день знову тільки за обід, а Петрушка гуляти прагне, Іван схопив зі стола кулеб'яку й повів поповича. Поки той відіграв, батрак кулеб'яку забирав. Відвертав у хату, а піп з доганою: не годиться-де так робити; навіщо кулеб'яку відніс? А батрак у відповідь: «Ніяк ти, батько, осердився? Підставляй - До спину, я ремінь виріжу». - «Та, що ти? Я зовсім не гніваюся, так тільки пожартував з тобою...» — « Те-Те ж, дивися», — говорить Іван.
На третій день Петрушка знову за своє: «Гуляти прагну». Батрак схопив цілу ногу смаженої баранини й пішов з ним на вулицю. Поки Петрушка гуляв так відіграв, батрак баранину уплітав. Піп і сам не радий своїй витівці; інший раз і насварив би батрака, так той зараз йому у відповідь: «Ніяк ти Розсердився, батько? Підставляй - До спину!»
Ось якось був на селі свято; попадя напекла й насмажила всього вдосталь. Сіли було обідати; батрак думає: «Ось коли нажруся, упьюся!» По губах вуж слинки течуть. Не отут-те було, веди Петрушку гуляти. Іван повів його у город, так з досади посадив його на кіл, а сам у хату відвертав і сів за стіл. «А Петрушка де?» — запитує попадя. - «Так з дітлахом відіграти залишився». Надворі давно стемніло, а Петрушка усе не ворочається. Пішла попадя шукати, дивиться, а він на колі стирчить: зовсім-таки оклякнув. Піп з попадею обмили його, поплакали й поховали, а вимовляти батракові боятися: мабуть ще до спини добереться.
Стали вони думати, як би від нього позбутися, цілих три дні думали. На четвертий день кличе піп Івана й наказує: «Послужи мені велику службу, з'їздь на Чортове озеро так запитай у нечистих: чому давно оброку не платять? Щоб зараз увесь заплатили». - «Прошу, — відповідає Іван, — для чого не зробити такої дрібниці?» Запріг коня у віз і поїхав на Чортове озеро. Піп зрадів: «Ну, попадя, либонь його чорти поберуть!» Батрак їхав лісом, надер лик повний віз і приїхав
На озеро, сіл на берег і прийнявся мотузку вити. Був день і пройшов, а Іван усе мотузку у'є. Раптом вистрибнув з води чортеня. «Батрак, що ти робиш?» — «Сам, чай, бачиш: мотузку у'ю». - «А навіщо тобі мотузка?» — « Як навіщо? Прагну озеро морщити так вас, чортів, корчити». - «Що ти, батрак? За яку провину?» — «А за таку, навіщо попові Яремі оброку не платите?» — «Почекай трошки, не морщ озера, я піду своєму дідусеві скажу», — сказало чортеня, і пирь у воду.
Іван тим часом вирив глибоку яму, накрив її шапкою, а у шапці-те загодя діру прорізав. Чортеня вискочило й говорить батракові: «Дідусь запитує, чи багато оброку треба?» — «Ось цю шапку повну срібла насипати». Чортеня бултих у воду, передала відповідь дідусеві; жалко стало старому чортові із грішми розставатися; велів наперед онукові помірятися з батраком силами: чи коштує віддавати йому гроші? Чортеня схопило дедушкину палицю й говорить Івану: «Ну, батрак, хто з нас вище кине?» — «Кидай ти колись».
Чортеня кинуло палицю так високо, що за щепочку здалася, а назад упала — земля ходенем пішла. Тепер черга стала за батраком; побрав він палицю за один кінець і бачить, що не тільки кинути нагору, та й підняти не може. Пустився на хитрості: звів ока на небо й почав пабоно придивлятися. «Що ж ти даремно видивляєшся?» — «А ось чекаю, коли піде хмарина; прагну на нього закинути твою палицю». - «Що ти! - закричало чортеня, — не кидай, а то дідусь прибрани мене». - «Бач, чортове плем'я, шкода мабуть. Ну, зав'яжи свої зенки - те, не те лопнуть, як я палицю кину!» Чортеня зав'язало очі, а Іван понатужився, підняв палицю, так його по чолу; ледь він отямився. Нема чого робити, став мішки зі сріблом тягати так шапку насипати; довго тягав, насилу з батраком розплатився.
Тоді Іван склал усе срібло на віз і повіз попові Яремі. «Бери, батько! Стягнув із чортів увесь оброк дочиста». Піп і грошам не радий: «Коли із чортом злагодив, до нас із попадею ще скоріше добереться; треба бігти». Та вмовилися піп з попадею піти від батрака...