Жили старий так баба. У них були баран так козел, тільки такі блудливі: зовсім від череди відбилися, бігають собі по сторонах — шукай де прагнеш! «Знаєш що, баба, - говорить старий, - давай заколемо козла й барана, а то вони з жиру бісяться! Мабуть, туди забіжать, що й не знайдеш; однаково пропадуть даром». - «Ну що ж! Заколемо».
А баран з козлом стояли під віконцем, підслухали ці мовлення й утекли у густий-густий ліс. Прибігли й говорять: «Треба розвести тепер вогонь, а то холодно буде; бач, яка роса холодна».
Стали вони тягати хмиз; набрали цілу купу. Треба вогню добути.
Недалеко мужики палили вугілля. Ось козел з бараном потягли у них головешку, розвели вогонь і сіли грітися. Раптом прибігли три ведмеді й сіли близько багаття. Що робити? Козел став запитувати: «Що, баран, їсти прагнеш?» — «Прагну». - «А що, рушниця у тебе заряджене?» — «Заряджене». - «А сокира востер?» — «Востер». - «Ну мабуть, добувай на вечерю». - « Ні, брат, козел, я зараз тільки прийшов, не піду». - «Невже ж нам голодним спати? Ступай убий ось цього ведмедя; ми їх не кликали, вони самі до нас прийшли! Зажаримо так повечеряємо».
Ведмідь здрейфив і говорить: «Ах, братики — козел і баран! Де станете мене жарити? Бач, у вас який малий вогонь! Пустите мене, я наламаю вам дров, розведу побільше багаття, тоді вбийте мене й жарте». - «Добре, ступай за дровами». Ведмідь підхопився й давай бог ноги. «Хто собі ворог!- думає він про себе.- Нізащо не відвертаю назад».
Інший ведмідь бачить, що посланий за дровами не ворочається, і побрало його роздум: «Мабуть, вони за мене тепер приймуться!» «Піду, - говорить, - допоможу тому ведмедеві, вірно, він так багато наламав, що й притягти не у силу». - «Ну, ступай, допоможи».
Ось і інший ведмідь утік; залишився ще один.
Козел почекав трошки й говорить: «Ну, брат ведмідь, доводиться тебе бити. Сам бачиш, чергові-те пішли!» — «Ах, братики, на чому ж станете мене жарити? Вогню-Те зовсім немає. Краще піду я так пожену чергових назад». - « Та й ти, мабуть, не відвертаєш?» — «Ну, право, відвертаю, та й тих із собою приведу!» — «Ступай, так скоріше приходь; не вмирати ж нам з голоду! Коли сам за вами піду — усім зле буде».
Та останній ведмідь із усіх ніг пустився бігти й утік далеко.
«Славно, брат, надули!-говорить козел.-тільки, бач, тут треба кожного шереху боятися. Підемо-но додому, заодно пропадати, а може, старйк-те й зглянеться».
Ось і відвертали додому.
Старий зрадів: « Нагодуй-но їх!» — говорить бабі. Козел і баран зачали милуватися; бабі шкода їх стало. Вона й говорить старому: «Невже нам є нема чого! Не станемо колоти козла й барана, нехай ще поживуть!» — «Ну, добре!» — сказав мужик.
Стали вони жити собі, поживати так добра наживати. А козел з бараном баловство своє зовсім залишили, зробилися смирними так слухняними.