Жив-Був піп з попадьею; у них була дочка Аленушка. Ось цього попа покликали на весілля; він зібрався їхати з дружиною, а дочка залишає домоседкою. «Матінка! Я боюся залишатися одна», — говорить Аленушка матері. «А ти збери подружок на посиденьки, і будеш не одна». Піп і попадя виїхали, а Аленушка зібрала подружок; багато зійшлося їх з работою: хто у'яже, хто плете, а хто й пряде. Одна дівиця упустила ненавмисно веретено; воно покотилося й упало у тріщину, прямо у льох. Ось вона полізла за веретеном у льох, зійшла туди, дивиться, а там за кадушкою сидить розбійник і загрожує їй пальцем. «Дивися, — говорить він, — не розповідай нікому, що я тут, а то не бути тобі живий!» Ось вилізла вона з льоху бліда-бліда, розповіла всі пошепки однієї подружці, та інший, а ця третьої, і всі, перелякані, стали збиратися додому. «Куди ви? - умовляє їх Аленушка. - Постійте, ще рано». Хто говорить, що їй треба по воду йти; хто говорить, що їй треба віднести до сусіда полотно, — і усе пішли. Залишилася одна Аленушка.
Розбійник почув, що усе приутихло, вийшов з льоху й говорить їй: «Здраствуй, червона дівиця, тістечкова майстриня!» — «Здраствуй!» — відповідає Аленушка. Розбійник оглянув усе у хаті й вийшов подивитися ще надворі, а Аленушка тим часом скоріше двері замкнули й вогонь згасила. Розбійник стукається у хату: «Пусти мене, а то я тебе заріжу!» — «Не пущу; коли прагнеш, полезай у вікно!» — а сама приготувала сокиру. Тільки розбійник просунув у вікно голову, вона негайно вдарила сокирою й відрубала йому голову, а сама думає: скоро приїдуть інші розбійники, його товариші; що мені робити? Побрала відрубану голову й зав'язала у мішок; після притягла вбитого розбійника, розрубила його на шматки й поклала їх у різні мішки й горщики. Пройшло ні багато ні мало, приїхали розбійники й запитують: « чи Впорався?» Вони думали, що товариш їх живий. «Упорався, — говорить Аленушка голосом розбійника, — ось два мішки грошей, ось глечик масла, ось шинка!» — і подає приготовлені мішки й горщики у вікно. Розбійники забрали усе це, так на віз. «Ну, поїдемо!» — говорять вони. «Поїдьте, — говорить Аленушка, — а я подивлюся, чи немає ще чого». Ті й виїхали.
Розвидніло. Піп з попадею відвертали з весілля. Вона й розповіла їм усі, як було: «Так і так, сама розбійників перемогла». А розбійники приїхали додому, так як подивилися у мішки й у горщики, так і ойкнули: «Ах вона така-сяка! Добре ж, ми її загубимо!» Ось нарядилися вони добре-добре й приїхали до попа свататися за Аленушку, а у наречені їй вибрали дурачка, нарядили і його. Аленушка сметила їх по голосу й говорить батькові: «Панотець! Це не свати, це те ж розбійники, що колись приїжджали». - «Що ти брешеш? - говорить піп. - Вони такі ошатні!» А сам-те радий, що такі гарні люди приїхали свататися за його дочку й приданого не беруть. Аленушка плакати — нічого не допомагає. «Ми тебе з будинку проженемо, коли не підеш тепер заміж!» — говорить піп з попадьею. Та просватали її за розбійника й зіграли весілля. Весілля було сама багата.
Повезли розбійники Аленушку до себе, і тільки у'їхали у ліс і говорять: «Що ж, тут станемо її стратити?» А Дурень і говорить: «Хочь би вона денечек прожила, я б на неї подивився». - «Ну, що тобі, дурневі, дивитися!» — « Будь ласка, братики!» Розбійники погодилися, поїхали й привезли Аленушку до себе, пили-пили, гуляли-гуляли; потім і говорять: «Що ж, тепер пора її сказнить!» А Дурень: «Хочь би мені одну ноченьку з нею переночувати». - «Ну, дурень, вона, мабуть, ще піде!» — « Будь ласка, братики!» Розбійники погодилися на його прохання й залишили їх у особливої кліті.
Ось Аленушка й говорить чоловікові: «Пусти мене на двір — я простуджуся». - «А ну як наші-те почують?» — «Я потихеньку; пусти хочь у віконце». - «Я б пустив, а ну як ти підеш?» — «Так ти прив'яжи мене; у мене є славне полотно, від матінки дістався; обв'яжи мене полотном і випусти, а коли потягнеш — я знову влізу у вікно». Дурень обв'язав її полотном. Ось вона це спустилася, скоріше відв'язалася, а замісце себе прив'язала за роги козу й Незабаром говорить: «Тягни мене!» — а сама втекла. Дурень потяг, а коза — мекеке-мекеке! Що не потягне, коза усе — мекеке так мекеке! «Що ти мекекаешь? - говорить молодий. - Наші почують, зараз же тебе изгубят». Притяг — хвать — а за полотно прив'язана коза. Дурень злякався й не знає, що робити: «Ах вона проклята! Адже обдурила». Зранку входять до нього розбійники. «Де твоя молода?» — запитують його. «Пішла». - «Ах ти, дурень, дурень. Адже ми ж тобі говорили, так немає!»
Сіли верхами й поскакали наганяти Аленушку; їдуть із собаками, ляскають так свищуть — така пристрасть! Аленушка почува пожену й влізла у дупло сухого дуба й сидить там ні жива ні мертва, а навколо цього дуба собаки так і у'ються. « чи Немає там її? - говорить один розбійник іншому. - Тикни-но, брат, туди ножем». Той тикнув ножем у дупло й потрапив Аленушке у коліно. Тільки Аленушка була догадлива, схопила хустку й обтерла ніж. Подивився розбійник на свій ніж і говорить: « Ні, нічого не мабуть!» Та знову вони поскакали у різні сторони, засвистали й захлопали.
Коли усе стихло, Аленушка вилізла з дупла й побігла; бігла-бігла, і чує знову погоню. А по дорозі, бачить вона, їде мужик з коритами й лотками. «Дяденька, спрягти мене під корито!» — просить вона. «Ека ти яка ошатна! Ти вся вимажешся». - « Будь ласка, спрягти! За мною розбійники женуться». Мужик розкидав корита, поклав її під саме нижнє й знову склав. Тільки що встигнув скінчити, як наїхали розбійники. «Що, мужик, не чи бачив такий-то жінки?» — «Не бачив, рідні!» — «Брешеш! Звалюй корита». Ось він став скидати корита й посбросал вуж усі, крім останнього. « Нема чого, братики, тут шукати; поедемте далі!» — сказали розбійники й поскакали з гамором, свистом і ляскотом.
Коли усе стихло, Аленушка й просить: «Дяденька, пусти мене!» Мужик випустив її, і вона знову побігла; бігла-бігла, і чує знову погоню. А по дорозі, бачить вона, їде мужик — везе шкіри. «Дяденька, — молить вона, — спрягти мене під шкіри! За мною розбійники женуться!» — «Ека, бач ти яка ошатна! Під шкірами ти вся вимажешся». - «Нічого, тільки спрягти!» Мужик розкидав шкіри, поклав її під саму нижню й знову склав усі як і раніше. Тільки що встигнув скінчити, як наїхали розбійники. «Що, мужик, не чи бачив такий-то жінки?» — «Не бачив, рідні!» — «Брешеш! Звалюй шкіри». - «Так навіщо, рідні, стану я розкидати своє добро?» Розбійники кинулися самі скидати шкіри й посбросали, почитай, усі шкіри; тільки дві-три залишалося. « Нема чого, братики, тут шукати; поедемте далі!» — сказали вони й поскакали з гамором, свистом і ляскотом.
Коли не стало чутно ні стукоту цього, ні грому, вона й просить: «Дяденька, пусти мене!» Мужик випустив її, і вона знову побігла; бігла-бігла, і прийшла додому опівночі, та й лягла у стіг сіна, закопалася туди вся й заснула. Розвидніло. Піп пішов давати коровам сіна, і тільки застромив вилами у стіг — Аленушка й схопилася руками за вила. Піп здрейфив, хреститься й говорить: «З нами хресна сила! Господи помилуй!» Потім уже запитав: «Хто там?» Аленушка довідалася батька й вилізла із сіна. « Як ти сюди потрапила?» — «Так і так, ви віддали мене розбійникам; вони прагли мене вбити, так я втекла», — і розповідає всі страсті. Трошки почекавши приїжджають до попа розбійники, а він Аленушку сховав. Піп запитує: « чи Жива, здорова дочка моя?» — «Слава богу! Вона залишилася будинку господарювати», — говорять розбійники, і сіли вони як би у гостях; а піп тим часом зібрав солдат, потім вивів дочку й говорить: «А це хто?» Отут розбійників похватали, зв'язали — так у у'язницю.