Аз Півень з курочкою пішли гуляти у гай так збирати горішки. Ось петушку заманулося злетіти на орешину — злетів він і сіл на сучок. Потім заманулося петушку кукареку проспівати — устав він на сучку, розмахнув крабоми й проспівав кукареку. Усі б, здається, не лихо, так ось те погано, що Півень необережний був: махаючи крабоми, збив він один горішок, а цей горішок вибило око курочці. Курочка — не дурочка, такої образи не перенесла, до воєводи скаржитися пішла. А воєвода був старий вовк, знав у суді й розправі користь; і став він допитуватися-допитуватися: як, чому, тому це трапилося і яким образом?
Півень говорить: «Я не винуватий, винувата орешина: вона дуже раскачалася — я боявся впасти, змахнув крабоми, і тому горіх геть злетів».
Призвали до воєводи орешину. Запитує воєвода: навіщо вона качалася? Орешина говорить: «Винувата не я, а коза: вона підгризла мене, і тому я сабоно качалася».
Призвали козу. «Навіщо це ти підгризла орешину?» Коза говорить: «Винуваті пастухи, навіщо вони за мною не дивляться».
Призвали пастухів. «Чого ви за козою не дивитеся?» Пастухи говорять: «Винувата господарка: вона нас млинцями вчора не кормила».
Призвали господарку. «Тому ти не годуєш млинцями. працівників?» Господарка говорить: «Винувата не я, а свиня: вона у мене оопару пролила».
Призвали свиню. «Навіщо ти опару пролила?» — запитує воєвода. «А навіщо у мене вовк поросяти відніс?» — відповідає свиня.
Призвали вовка. «Навіщо ти у свині поросяти відніс?..» А вовк подивився на воєводу, виставив рило й ревнул у відповідь: «А що ж мені бу-те?..»
Воєвода покачав головою. «Робити, — говорить, - нема чого.
Вовк усіх правей: дійсно, йому потрібне ж є що-небудь!»
Тем суд і повершив, що тому що головний винуватець-відповідач виявився прав, та й позивачі-прохачі не винуваті ні у чому, то справа це зрадити забуттю; а протори й збитки по частині суддівської й що додержується воєводи за турботи — стягнути з курочки.
При цьому й розтлумачили їй російське прислів'я: «Із сабоним не борися, а з багатим не тягнися».