Одружився мужик на вдові. Була у нього дочка, і у вдови теж. Тільки зненавиділа мачуха свою пасербицю, мужикову дочка, зживає її з біла світла, життя не дає, та й годі.
Раз посилає вона її у клуню вночі жито стерегти. Пасербиця пішла. Приходить туди, сидить, раптом бачить: якийсь чоловік іде. Підійшов до неї й говорить: «Дівчина, дівчина! Мабуть за мене заміж!» Пасербиця й говорить: « Як же я піду за тебе заміж? У мене нічого немає готового до весілля, окромя що ось на мені».- «А що тобі ще треба?» — запитує чоловік. «Так сорочку потоньше треба!» — говорить.
Він пішов і приніс їй сорочку. «Панчохи треба!» — говорить пасербиця. Він пішов і панчохи приніс. «Спідницю треба!» — говорить. Пішов і спідницю приніс. «Плаття треба!» Приніс. Потім вона стала запитувати у нього по черзі різні вбрання — усе по одній штучці: хустка, шаль, оуси, серги, греоенку у косу, стрічки, куцавеику, потім запитала собі дзеркало, води, мила, парфумів, білила, рум'ян і всього, що тільки нареченій під вінець треба, і усе по одній штучці. Він їй усього наносив. Наносив, півень і запік. Цей чоловік і пропав.
Ранком пасербиця підібрала усе, що він їй наносив, іде додому. (А будинку у неї собачка залишалася маленька, після матері дісталася у спадщину.) Іде вона додому, а мачуха у той час млинці пекла. Пече млинці мачуха, а собака бігає навколо неї так гавкає: «Вав, вав! Мачехина пасербиця й несе й везе! Вав, вав! Мачехина пасербиця й несе й везе!» Мачусі це не сподобалося. Вона її чаплією: «Мабуть ти, - говорить, - проклята, чого ти отут гавкаєш!» А собака не вгамовує, усе своє: «Вав, вав! Мачехина пасербиця й несе й везе!» Мачуха знову на неї із чаплією, а вона знай своє.
Тільки приходить потім пасербиця додому, усякої всячини вбрань насилу волочет! Мачуха її й запитує: «Де ти це побрала?» Вона їй усе розповіла. «Добре!» — говорить мачуха.
На іншу ніч посилає у клуню свою дочку. Ця прийшла, сидить, стереже жито. Через хвилину приходить до неї той же чоловік і говорить: «Дівчина, дівчина! Мабуть за мене заміж!» — «А у чому я за тебе піду? - говорить мачехина дочка.- У мене нічого немає до весілля готового!» «А що тобі треба?» — запитує чоловік. «Так ось спершу-наперво сорочку треба!» — говорить. Він їй приніс сорочку. Вона надягла й говорить: «Теперича треба панчохи, підв'язки, спідницю, плаття, гребінку, серги, дзеркало, мило, белили, рум'яна!» — і усе, що тільки у пасербиці те було, вона усе це йому разом насказала, а не по одній штучці.
Він їй разом усі й приніс. «Ну що ж, - говорить чоловік, - тепер підеш за мене заміж?» — «А ось перегоди, - говорить мачехина дочка, - умиюся й одягнуся, прибелюсь, нарум'янюся — тоді й піду!»
Негайно прийнялася вмиватися, одягатися, і поспішає, поспішає усе це робити — захотілося їй вуж боляче подивитися на себе той-те-наречен-те. Одяглася зовсім, а півень ще не проспівав. Він її й запитує: «Що ж, дівиця, підеш теперича за мене заміж?» — «Я, - говорить, - готова вже зовсім».
Він відразу й розірвав її.
Приходить ранок. Мати поглядає у вікно: нейдет чи дочка? Немає! «Що ж це вона так довго забарилася? Мабуть, - говорить, - боляче багато він їй надарив. Мабуть-но, пасербиця, допоможи буде донести-те їй!»
Пасербиця пішла, а мати стала знову млинці пекти. Пече, а собачка падчерицина знову вертиться у її ніг і гавкає: «Вав, вав! Мачехиной дочки тільки кісточки у лукошечке несуть! Еав, вав! Мачехиной дочки тільки кісточки у лукошечке несуть!» — «Мабуть ти ладь, окаянна, чого ти отут лаещь? « Замахнулася на неї мачуха чаплією. А вона усе своє.
Тільки подивилася: пасербиця у хату й зійшла з лукошечком, а у ньому точно, що тільки одні кісточки складенние залишилися після мачехиной дочки.