Жив один піп. У нього був працівник. Піп був скупий на хліб-сіль, але жорстокий до працівника.
Працівника він завжди кормил не досита. Принесе полковриги й говорить: «Коврига спить, її всю-те не можна будити. Їж тільки половину».
А самі знаєте, скільки робітникові людині хліба треба! Працівник цим і вполовину не ситий. Ну й думає він: погане життя прийшло йому. Треба щось робити, головою обмірковує, як бути далі.
Ось раз працівник придумав...
Стали снідати у попа. Піп приніс шматок. Інший, говорить, хліб спить. Працівник не наївся й просить: «Давай панотець, після сніданку я й пообідаю. Адже чому з поля ходити — час меледить». Піп зрадів й дає йому обід. Після обіду працівник і вполовину не наївся. Знову просить: «Давай, панотець, я зараз і повечеряю, чому зайвий раз від роботи відриватися». Піп ще більше радий: геть, виявляється, який у нього добрий так роботящий працівник!
Дає йому вечеря.
А працівник поїв і абияк наситився за три-те вити. Потім пішов на сінник спати. Піп не відразу це помітив. А кинувся — час-те вже за полудень. Кричить працівникові: «Агов, чому ти спиш?» Працівник відповідає: «Панотець, хіба ти не знаєш, що роблять після вечері?»
Піп зрозумів, що його обдурили.
На інший день він прагне перехитрити працівника: посилає його за сіном на парі коней, щоб за два дні він зробив роботу. «Ось: на один віз клади залишки від стогу, а на другий віз зарід почнешь».
Працівник зробив усі, як піп зробив з ним: залишки від зароду склав на один віз, а новий стіжок не став починати. Приїжджає у село, а піп запитує: «Чому порожній кінь прийшов?» — «А другий зарід, панотець, спить — його не можна турбувати».
Ну, піп, звичайно, зрозумів, на що натякає працівник. Адже він так само про хліб говорив. Ах, як не сподобалося попові! Але що зробиш?
Піп бачить, що знову працівник його провчив. Наступного дня піп говорить працівникові: «Сьогодні я з тобою поїду за сіном». А працівник думає: «Краще того й не треба». Уже там-те він зуміє його провчити!
Піп запитує, коли поїхали: «Поберемо хліба про запас або так витерпимо?» — «Я адже без хліба їздив учора. Про що розмову — звичайно витерпимо».
А сам працівник за пазуху сунув пиріг. Треба сказати, що попадя поглядала на нього й ні-ні та й стала підгодовувати.
Ну, поїхали вони. А дорога не близька — верст за двадцять. Приїхали, кладуть сіно. Працівник на возі, піп на стозі — здорово подає на віз працівникові!
Працівник навмисно наклал віз набік на попівський коня.
Поїхали назад. Піп сидіти не може — віз валиться на один бік. Випотел, заблагав перед працівником: давай перекладати віз.
Переклали. Працівник говорить: «Іди, панотець, на мій коня, а я на цій поїду». Поїхали. А час-те вже до вечора. Працівник став свою конячину підганяти. А вона спереду йшла. Дорогою став він свій пиріг є. Але колись обернув сіном пірог. Піп кричить йому: «Чо ти їж?» Работпик йому: «Сіно їм, панотець!»
Піп сабоно Зголоднів й давай сіно є. Але відразу ж подавився. Працівник і говорить: «Ось що значить селянське горло, як сукняне бердо, - усі йому дарма!»
А стало вже темно. Їдуть повз якесь село. Працівник кричить попові: «Панотець! Давай ночувати! Уже стемніло. До кого заїжджати будемо, щоб побогаче?» Піп знає мужиків багатих. Відповідає: «Поїдь до Івана».
Працівник став стукати бичевищем у вікно до цього мужика: « чи Не можна переночувати у вас із панотцем?» Мужик зрадів — панотець у гості приїхав! Ставлять самовар.
Працівник улаштував коней, входить у хату й говорить хазяїнові: «Панотця не запрошуйте до стола по два рази: страх не любить, коли повторюють».
Коли прийшов час вечеряти, хазяїн тихо так запрошує до стола всіх. Там самовар і усе таке готове. «Сідаєте чай пити». Панотець стеснительно нібито: «Небажання ще».
А працівник відразу ж за стіл. П'є, їсть так на попа поглядає.
Піп уже по крамниці вовтузиться: йому їсти хочеться, а другий раз хазяїн не запрошує. Слинки течуть, коли подивиться, як працівник їсть так хвалить.
Тоді піп думає, чи не можна яку загадку для здогаду працівникові сказати. Та говорить: «Працівник!» — «Що, панотець!» — «Тар тарки...»
А хазяїн дивується, що піп бурмоче. Запитує він працівника, що з панотцем. Працівник говорить, що панотець води з льодом просить. Хазяїн говорить: «Скільки прагнеш, будь ласка».
Та приносить йому води з льодом. Попові нікуди подітися — п'є воду з льодом з ковша. Інший раз піп говорить: «Тар тарки». Працівник перекладає хазяїнові: піп ще прагне води з льодом. Йому знову подають. А на стіл принесли щи з м'ясом. Піп ледве з розуму не сходить від голоду й апетиту.
Так для попа й закінчилася вечеря.
Але хазяї у цю ніч очікували отелення корови. Зібралися спати. Вогонь згасили.
Піп підходить уводити, увести до ладу працівникові й шепотить зі злістю: « Є до пристрасті прагну!» А працівник: «Почекай, я тобі що-небудь принесу».
Та приніс йому пінку з горщика із солодом, який варився для браги. Піп з'їв і говорить: «Де лежить це? Я ще прагну». Працівник послав його у кут, до горщика з варом: «Іди, - говорить, - шукай: під жерновами крупорушки коштує горщик».
Піп знайшов горщик і відразу обидві руки запустив у вар. А витягтися не може. Прийшов до працівника, просить: «Працівник, що мені робити: горщик з усім тягнеться й руки не можу дістати».- «Ех ти, провал етакий, чому обидві руки запхав? Треба є тільки пальчиком. Жаднюга! Іди: геть — у передньому куті точило лежить, на місяці блищить. Бачиш?»
Це була плішива голова хазяїна. Набожний був хазяїн і завжди спати лягав під ікони. Піп хроп горщиком по голові хазяїна! Піднялася тривога. Сором адже. Піп буянить уночі! Піп налякався — так на піч забився. Хазяїн не зрозумів, у чому справа: думав, корчага з полици впала.
Усе стихло. Та піп заснув на печі. Господарка пішла на двір корову провідати. А там уже теленічок, і стали вуха у нього замерзати. Господарка притягла теля у хату й поклала на піч, поруч із попом.
Працівник прийшов перед ранком до попа, тикнув його у бік. Той здригнувся. Працівник запитує: «Не чи ти теляти народив?» — «Ой, що ти!..» Він відразу згадав слова попаді про те, що скоро народить теляти — такий пузатий став від жиру! «Працівник, ти не говори про це матінці!»
Та обіцяє працівникові сто рублів. А сам, коли працівник пішов, утік додому.
Ранком працівник іде на піч будити попа: «Панотець, вставай, поїдемо додому!»
Але панотець не озивається. Чиркнув працівник сірник і бачить — немає попа. «Дивитеся, - кричить, - теля попа з'їло!»
Отут хазяїн злякався: що робити? Та забув, що голова у нього болить від горщика. Піднімає господарку: «Варите саму гарну їжу, пригощайте працівника!..» Провина пляшку поставив. Дає йому двісті рублів. Працівник упирається: «Хіба можна? Занадто це мало...» Хазяїн говорить: «Знаєш, гроші-те у мене у касі. Тут більше немає. Потім додам».
Працівник так налякав хазяїна, що той навіть коней запріг для нього. Скоріше б відправити його знадвору.
Працівник приїжджає у село. Піп його зустрічає. Відмітали сіно. Працівник у хату пішов — і до попаді. Та його запитує: «Що з панотцем? Він сьогодні вночі прибіг і не у дусі».- « Так, ця справа серйозна: він теляти народив...»
Саме прийшов піп. Попадя на нього: «Ах ти, брюхатая корова, виходить, отелився Усе-таки?!»
Піп розв'язав розрахувати працівника. Приносить книгу, підрахував заробіток, видав залишок грошей, віддав працівникові.
Працівник вийшов на вулицю й думає, куди йому податися? Посидів, подумав і розв'язав у інший прихід іти, теж до попа.
А той був ще більш кулак.
Наймається працівник дрова колоти до нього.
Назавтра рано ранком працівник дрова коле. Піп радіє: «Ось скарб працівник! Залишу його на два роки».
Приходить час сніданку. Піп посилає дочку (а їй років 20) за працівником — запрошувати до сніданку. Поповна запитує: « Як кличуть тебе?» — «Так коли хрестили мене, піп був п'яний, так ім'я дав безглузде... «Пуп свербить».
Після сніданку працівник знову дрова коле. До обіду вже матінка кличе його й також запитує ім'я. Він відповідає: «Приголуб мене».
День проробив, піп кличе його до вечері. Піп ім'я запитує. Він відповідає, що «Поколоброджу всіх».- «Ну, скільки я хлопців хрестив, - такого імені не давивал...»
Працівник повечеряв і ліг спати.
Усе заснули, він — до дочки попа. Усі б добре, так там дияконів син виявився. Піднявся шум. Працівникові робити нема чого — утік до старого попа. Піп цей запитує: чому йому там не живеться? Працівник говорить, що жив би добре, так уся сім'я у сусіднього попа з розуму зійшла. Цей піп не вірить. Заспорили про п'ятсот рублі.
Пішли у той прихід.
Коштують за обіднею дочка й попадя. Дочка побачила працівника й говорить матері: «Пуп свербить».- «Ти що? Так ти почухай легенько».- «Так ні, геть працівник...» Попадя побачила й побігла до панотця у вівтар і кричить: «Панотець, приголуб мене!» — «Ти що, матінка, з розуму зійшла? Не можна у вівтарі».
А вона одне своє: «Приголуб мене!» — і недоговорює. Піп випадково побачив колишнього працівника й закричав: «Поколоброджу всіх!»
Прочани усе із церкви розбіглися.
Піп, який сидів із працівником, зрозумів, що програв п'ятсот рублів.
Працівник одержав гроші й став жити-поживати так попів добром згадувати.