У якімсь царстві, у якійсь державі жив-був цар із царицею; пожив він з нею чималий час і задумав їхати у ту чужодальню землю, де жиди Христа розіпнули. Віддав накази міністрам, попрощався з дружиною й відправився у дорогу. чи довго, чи недовго — приїхав у чужодальню землю, де жиди Христа розіпнули; а у тій землі правил тоді проклятий король. Побачив цей король царя, велів схопити його й посадити у темницю. Багато у нього у темниці всяких невільників; ночами у ланцюгах сидять, а ранками надягає на них проклятий король хомути й оре ріллю до вечора. Ось у такий-то борошні прожив цар цілі три роки й не знає, як йому оттудова вирватися, як дати про себе цариці звісточку? Та вишукав-таки випадок, написав до неї листик. «Продавай, — пише, — увесь наш маєток так приїдь викуповувати мене з неволі».
Одержала цариця лист, прочитала й восплакала: « Як мені викупити царя? Якщо сама поїду — побачить мене проклятий король і побере до себе замісце дружини; якщо міністрів пошлю — на них надїжаки немає!» Та що ж вона здумала? Обстригла свої коси русяві, нарядилася музикантом, побрала гусли й, нікому не позначившись, відправилася у шлях-дорогу далеку. Приходить до проклятого короля на двір і заграла у гусли, так так добре, що століття б слухало — не наслухався. Король як почув таку славну музику, негайно велів покликати гусляра у палац. «Здраствуй, гусляр! З якої землі ти, з якого царства?» — запитує король. Відповідає йому гусляр: «Змалку ходжу, ваша величність, по білому світлі, людей веселю, так тем свою голову годую». - « Залишайся-но у мене, поживи день, інший, третій; я тебе щедро нагороджу». Гусляр залишився; цілісінький день перед королем відіграє, а той усі досита не наслухається. Екая славна музика! Усяку нудьгу, усяку тугу як рукою знімає.
Прожив гусляр у короля три дні й приходить прощатися. «Що ж тобі за праці подарувати?» — запитує король. «А мабуть, государ, мені єдиного невільника, у тебе багато у темниці насаджене; а мені потрібний товариш у дорозі. Ходжу я по чужедальним державам; інший раз не з ким слова вимовити». - «Прошу, вибирай собі будь-якого!» — сказав король і повів гусляра у темницю. Гусляр оглянув ув'язнених, вибрав собі пануючи-невільника, і пішли вони разом мандрувати. Підходять уводити, увести до ладу своїй державі,
Цар і говорить: «Відпусти мене, добра людина! Я адже — не простий невільник, я сам цар; скільки прагнеш, бери викупу: ні грошей, ні селян не пошкодую». - «Ступай з богом, — говорить гусляр, — мені твого нічого не треба». - «Ну, хоч у гості до мене зайди». - «Буде час — побуваю». Отут вони розпрощалися й пішли кожний своєю дорогою.
Цариця побігла окольною дорогою, раніше чоловіка додому поспіла, зняла із себе гуслярское плаття й нарядилася, як бути випливає. Через годину часу закричали, забігали по палацу придворні: цар прийшов! Цариця до нього назустріч кинулася, а він з усіма здоровається, а на неї й дивитися не прагне. Привітався з міністрами й говорить: «Ось, добродії, яка дружина у мене! Тепер на шию кидається, а як сидів я у неволі так писав до неї, щоб усе добро продавала так мене викуповувала — мабуть нічого не зробила. Про що ж вона думала, коли чоловіка забула?» Міністри доклали цареві: «Ваша величність! Як тільки цариця одержала ваш лист, того самого дня невідомо куди скрилася й усе це час пропадала; у палац тільки сьогодні з'явилася».
Цар сабоно розгнівався й наказує: « Добродії міністри! Судите мою невірну дружину по правді по дійсній. Де вона по білу світу таскалася? Навіщо не прагла мене викупити? Не мабуть би вам свого царя віка вічні, якщо б не молодий гусляр; за нього стану бога молити, йому половину царства не пошкодую віддати». Тим часом цариця встигнула нарядитися гуслярем, вийшла на двір і заграла у гусли. Цар почув, побіг назустріч, схопив музиканта за руку, приводить у палац і говорить своїм придворним: «Ось цей гусляр, що мене з неволі виручив!» Гусляр скинув із себе верхню одежу — і усе негайно довідалися царицю. Отут цар зрадів; почав з радощів бенкет бенкетувати, так так Цілий тиждень і прохлаждався.