Швидкий гонець

У деякому царстві, у деякій державі були болота непрохідні, колом їх ішла дорога обхідна: скоро їхати тою дорогою — три роки знадобиться, а тихо їхати — і п'яти мало! Біля самої дороги жив убогий старий; у нього було три сини: першого кликали Іван, другого — Васабо, а третього — Семен малий юниш. Здумав убогий розчистити ці болота, прокласти отут дорогу прямохожую-прямоезжую й намостити мости калинові, щоб пішому можна було пройти у три тижні, а кінному у троє доби проїхати. Прийнявся за роботу разом зі своїми дітьми, і не за малим часом усе було виправлено: намощені мости калинові й розчищена дорога прямохожая-прямоезжая. Відвертав убогий у свою хатинку й говорить старшому синові Івану: « Мабуть-но ти, мій люб'язний син, сядь під мостом і послухай, що про нас будуть добрі люди говорити — добро або худе?» По батьківському наказу пішов Іван і сіл у потайливому місці під мостом. Ідуть по тому мосту калиновому два старці й говорять проміж себе: «Хто цей міст мостив так дорогу розчищав — чого б він у добродії не попросив, то б йому господь і даровал!» Іван, як скоро почув ці слова, негайно вийшов з-під мосту калинового. «Цей міст, — говорить, — мостив я з батьком так із братами». - «Чого ж ти просиш у добродії?» — запитують старці. «Ось якби господь дав мені грошей на століття!» — «Добре, ступай у чисте поле: у чистому полі є сирий дуб, під тем дубом глибокий льох, у тому льосі безліч і злата, і срібла, і камені дорогоцінного. Побери лопату й рій — дасть тобі господь грошей на ціле століття!» Іван пішов у чисте поле, вирив під дубом багато й злата, і срібла, і камені дорогоцінного й поніс додому. «Ну, синок, — запитує вбогий, — чи бачив кого, що б ішов алі їхав по мості, і що про нас люди говорять?» Іван розповів батькові, що бачив двох старців і чому вони його нагородили на ціле століття. На інший день посилає вбогий середнего сина Василя. Пішов Васабо, сіл під мостом калиновим і слухає. Ідуть по мості два старці, порівняли супротив того місця, де він сховався, і говорять: «Хто цей міст мостив — чого б у добродії не попросив, то б йому господь і дав!» Як скоро почув Васабо ці слова, вийшов до старців і сказав: «Цей міст мостив я з панотцем і із братами». - «Чого ж ти у бога просиш?» — «Ось якби господь дав мені хліба на століття!» — «Добре, мабуть додому, вирубай новину й посій: дасть тобі господь хліба на ціле століття!» Васабо прийшов додому, розповів про усе батькові, вирубав новину й засіяв хлібом. На третій день посилає вбогий меншого сина. Семен малий юниш сіл під мостом і слухає. Ідуть по мості два старці; тільки порівняли з ним і говорять: «Хто цей міст мостив — чого б у добродії не попросив, то б йому господь і дав!» Семен малий юниш почув ці слова, виступив до старців і сказав: «Цей міст мостив я з панотцем і із братами». - «Чого ж ти у бога просиш?» — «А прошу у бога милості: послужити великому государеві у солдатах». - «Проси іншого! Солдатська служба важка; підеш у солдати, до морського царя у повний потрапиш, і багато буде твоїх сліз пролите!» — «Ех, люди ви старі, самі ви відаєте: хто на цьому світлі не плаче, той буде плакати у майбутньому столітті». - «Ну, коли вуж ти похотел іти у царську службу — ми тебе благословляємо!» — сказали старці Семену, наклали на нього свої руки й перетворили на оленя швидконогого. Побіг олень до свого будинку; доглянули його з віконечка батько й брати, вискочили з хатинки й прагли піймати. Олень повернув — і назад; прибіг до двом старцям, старці звернули його у зайця. Заєць пустився до свого будинку; доглянули його батько й брати, вискочили з хатинки й прагли було изловить, так він назад повернув. Прибіг заєць до двом старцям, старці звернули його у маленьку пташку золота голівка. Пташка прилетіла до свого будинку, села у відкритого віконечка; доглянули її батько й брати, кинулися ловити — пташка спурхнула, і назад. Прилетіла до двом старцям, старці зробили її як і раніше людиною й говорять: «Тепер, Семен малий юниш, іди на царську службу. Якщо тобі знадобиться збігати куди нашвидку, можеш ти звертатися оленем, зайцем і птичкою золота голівка: ми тебе навчили». Семен малий юниш прийшов додому й став у батька проситися на царську службу. «Куди тобі йти, — відповідав убогий, — ти ще малий і дурний!» — « Ні, панотець, відпусти; на те божа воля є». Убогий відпустив, Семен малий юниш срядился, з батьком, із братами попрощався й пішов у дорогу. чи довго, чи недовго — прийшов він на царський двір, прямо до царя, і сказав: «Ваша царська величність! Не велите стратити, велите слово вимовити». - «Говори, Семен малий юниш!» — «Ваша величність! Поберіть мене у військову службу». - «Що ти! Адже ти малий і дурний; куди тобі йти у службу?» — «Хоч я малий і дурний, а служити буду не гірше інших; у тому уповаю на бога». Цар погодився, побрав його у солдати й велів бути при своїй особі. Пройшло трохи часу, раптом оголосив цареві деякий король жорстоку війну. Цар почав у похід сряжаться; у визначений час зібралося усе військо у готовності. Семен малий юниш став на війну проситися; цар не міг йому відмовити, побрав його із собою й виступив у похід. Довго йшов цар з воїнствами, багато земель за собою залишив, ось уже й ворог близько — дня через три треба й бій зачинати. У ті пори кинувся цар своєї бойової палиці й свого меча гострого — немає ні тієї, ні іншого, у палаці забув; нема чим йому собі оборону дати, ворожі сили побивати. Зробив він клич по всьому військові: не чи візьметься хто сходити у палац нашвидку так принести йому бойову палицю й гострий меч; хто послужить цю службу, за того обіцяв віддати у шлюб дочка свою Марью-Царівну, у придане подарувати половину царства, а по смерті своєї залишити тому й усе царство. Почали вишукуватися мисливці; хто говорить: я можу у три роки сходити; хто говорить: у два роки, а хто — у один рік; а Семен малий юниш доклав государеві: «Я, ваша величність, можу сходити у палац і принести бойову палицю й гострий меч у три дні». Цар зрадів, побрав його за руку, поцілував у вуста й негайно ж написав до Марье-Царівні грамотку, щоб вона гінцеві тому повірила й бачила йому меч і палицю. Семен малий юниш прийняв від царя грамотку й пішов у дорогу-дорогу. Відійшовши з версту, обернувся він у оленя швидконогого й пустився немов стріла, з лука пущена; біг, біг, утомився й обернувся з оленя у зайця; припустив у всю заячу спритність. Біг-Біг, усі ноги прибив і звернувся із зайця у маленьку пташку золота голівка; ще швидше полетів, летів-летів і у півтора дня поспів у те царство, де Марья-Царівна перебувала. Обернувся людиною, увійшов у палац і подав царівні грамотку. Марья-Царівна прийняла її, роздрукувала, прочитала й говорить: « Як же це зумів ти стільки земель і так скоро пробігти?» — «А ось як», — відповідав гонець — звернувся у оленя швидконогого, пробіг раз-іншої по царевниной палаті, підійшов до Марье-Царівні й поклав до неї на коліна свою голову; вона побрала ножиці й вирізала у оленя з голови жмут вовни. Олень звернувся у зайця, заєць пострибав небагато по кімнаті й підхопився до царівни на коліна; вона вирізала у нього жмут вовни. Заєць звернувся у маленьку пташку із золотий головкою, пташка політала небагато по кімнаті й села до царівни на руку; Марья-Царівна зрізала у їй з голови золотих перишков, і усе це — і оленячу вовну, і заячу вовну, і золоті перинки зав'язала у хустку й сховала до себе. Пташка золота голівка звернулася у гінця. Царівна нагодувала його, напоїла, у шлях спорядила, віддала йому бойову палицю й гострий меч; після вони попрощалися, на прощання міцно поцілувалися, і пішов Семен малий юниш назад до царя. Знову побіг він оленем швидконогим, поскакав косим зайцем, полетів маленької птичкою й до кінця третього дня доглянув царський табір поблизу. Не доходячи до війська кроків із триста, ліг він на морському березі, поруч ракитова куща, відпочити з дороги; палицю бойову й гострий меч близько себе поклав. Від великої утоми він скоро й міцно заснув; у цей час трапилося одному генералові проходити повз ракитова куща, побачив він гінця, негайно зіштовхнув його у море, побрав бойову палицю й гострий меч, приніс до государя й сказав: «Ваша величність! Ось вам бойова палиця й гострий меч, я сам за ними ходив; а той пустохвал, Семен малий юниш, вірно року три проходить!» Цар подякував генералові, початків воювати з ворогом і у короткий час одержав над ним славну перемогу. А Семен малий юниш, як сказано, упав у море. У ту ж хвилину підхопив його морський цар і відніс у саму глибину. Жив він у того царя цілий рік, стало йому нудно, зазасмучувався він і гірко заплакав. Прийшов до нього морський цар: «Що, Семен малий юниш, нудно тобі тут?» — «Нудно, ваша величність!» — «Бажаєш на російське світло?» — «Прагну, якщо ваша царська милість буде». Морський цар виніс його у саму північ, залишив на березі, а сам пішов у море. Семен малий юниш почав богу молитися: «Дай, господи, сонечка!» Перед самим сходом червоного сонця з'явився морський цар, схопив його знову й відніс у морську глибину. Прожив там Семен малий юниш ще цілий рік; зробилося йому нудно, і він гірко заплакав. Запитує морський цар: «Що, алі тобі нудно?» — «Нудно!» — мовив Семен малий юниш. «Бажаєш на російське світло?» — «Прагну, ваша величність!» Морський цар виніс його опівночі на берег, сам пішов у море. Почав Семен малий юниш зі сльозами богу молитися: «Дай, господи, сонечка!» Тільки трохи розвиднюватися стало, прийшов морський цар, схопив його й відніс у морську глибину. Прожив Семен малий юниш третій рік у море, стало йому нудно, і він гірко, нерозважно заплакав. «Що, Семен, нудно тобі?.. - запитує морський цар. - Бажаєш на російське світло?» — «Прагну, ваша величність!» Морський цар виніс його на берег, сам пішов у море. Семен малий юниш почав зі сльозами богу молитися: «Дай, господи, сонечка!» Раптом сонце осяялося своїми променями, і вуж морський цар не зміг більше побрати його у повний. Семен малий юниш відправився у свою державу; обернув спершу оленем, потім зайцем, а потім маленькою пташкою золота голівка; у короткий час опинився у царського палацу. А Доки усе це зробилося, цар встигнув з війни відвертати й засватав свою дочку Марью-Царівну за генерала-ошуканця. Семен малий юниш входить у ту саму палату, де за столом сиділи наречений так наречена. Побачила його Марья-Царівна й говорить цареві: « Государ-Панотець! Не вели стратити, дозволь мовлення говорити». - «Говори, дочка моя мила! Що тобі потрібне?» — « Государ-Панотець! Не той мій наречений, що за столом сидить, а ось він — зараз прийшов! Покажи-но, Семен малий юниш, як у ті пори ти нашвидку збігав за бойовою палицею, за гострим мечем». Семен малий юниш обернув у оленя швидконогого, пробіг раз-іншої по кімнаті й зупинився біля царівни. Марья-Царівна вийняла з хусточки зрізану оленячу вовну, показує цареві, у якому місці вона її зрізала, і говорить: «Подивися, панотець! Ось мої приметочки». Олень обернув у зайця; зайчик пострибав-пострибав по кімнаті й прискочил до царівни; Марья-Царівна вийняла з хусточки заячу вовну. Зайчик обернув у маленьку пташку із золотий головкою; пташка політала-політала по кімнаті й села до царівни на коліна; Марья-Царівна розв'язала третій вузлик у хустці й показала золоті перинки. Отут цар довідався всю правду дійсну, наказав генерала стратити, Марью-Царівну видав за Семена малого юнишу й зробив його своїм спадкоємцем.