Промотався-Прогулявся купецький син, до того прийшло, що є нема чого; побрав він лопату, вийшов на торговельну площу й став чекати — не чи найме хто у працівники. Ось їде семисотний купець у раззолоченной кареті; побачили його поденники й усі, скільки не було, нарізно розсипалися, по кутах поховалися. Залишався на площі всього-на-всього один купецький син. «Прагнеш роботи, молодець? Наймися до мене», — говорить семисотний купець. «Прошу; я за тим на площу прийшов». - «А що побереш?» — «Поклади на день по сотні рубльов, з мене й буде!» — «Що так дорого?» — «А дорого, так мабуть — шукай дешевого; бач, скільки народу тут було, а ти приїхав — усе розбіглися». - «Ну, добре! Приходь завтра на пристань». На інший день зранку прийшов купецький син на пристань; семисотний купець давно його чекає. Сіли вони на корабель і поїхали у море.
Їхали-Їхали — посередині моря острів видніється, на тому острові коштують гори високі, а у самого берега щось немов вогнем горить. «Ніяк пожежа видна!» — говорить купецький син. « Ні, це мій золотий палац». Привалили до острова, вийшли на берег; назустріч семисотному купцеві прибігла дружина разом з дочкою, а дочка — така красуня, що не здумати, ні взгадать, ні у казці сказати. Негайно вони привіталися, пішли у палац і нового працівника із собою побрали; сіли за стіл, сталі пити - є, веселитися. «Куди день не йшов! - говорить хазяїн. - Сьогодні попируем, а завтра й за роботу приймемося». А купецький син був собою молодець, ставний, рослий, кров з молоком; полюбився він червоній дівиці. Вийшла вона у іншу кімнату, викликала його тайкома й дала йому кремінь так кресало: «Побери, будеш у нестатку — придасться!»
На інший день семисотний купець відправився зі своїм працівником до високої золотої гори: лізти на неї — не взлезть, повзти — не всползти! «Ну-но, — говорить, — вип'ємо наперед». Та підніс йому сонного зілля. Працівник випив і заснув. Купець дістав ніж, убив ледащую шкапу, попатрав, поклав хлопця у кінське черево, сунув туди лопату й зашив, а сам у кущах причаївся. Раптом прилітають ворони чорні, носи залізні, схопили падло, віднесли на гору й ну клювати; з'їли кінь і стали було добиратися до купецького сина. Отут він прокинувся, від чорних воронів відмахнувся, глянув туди-сюди й запитує: «Де я?» Відповідає семисотний купець: «На золотій горі; бери-но лопату так копай золото».
Ось він копав-копав, усе на низ кидав; а купець на вози складав. До вечора дев'ять возів поспіло. «Буде! - говорить семисотний купець. - Спасибі за роботу, вибачай!» — «А я-те?» — «А ти як знаєш! Вас там на горі дев'яносто дев'ять сгинуло; з тобою рівно сто буде!» — сказав купець і виїхав. «Що отут робити? - думає купецький син. - Зійти з гори ніяк не можна; доводиться померти голодною смертю!» Стоїть на горі, а над ним так і у'ються ворони чорні, носи залізні: видне, видобуток зачули! Став він пригадувати, як усе це зробилося, і прийшло йому на розум, як викликала його червона дівиця, подавала кремінь так кресало, а сама присуджувала: «Побери, будеш у нестатку — придасться!» — « Але ж це вона недарма сказала! Дай спробую». Вийняв купецький син кремінь і кресало, ударив раз — і негайно вискочило два молодці: «Що завгодно? Чого потрібне?» — «Знесіть мене з гори до морського берега». Тільки встигнув вимовити, вони його підхопили й дбайливо з гори знесли.
Іде купецький син по берегу, глядь — повз острів корабель пливе. «Агов, добрі люди корабельники! Поберіть мене із собою». - « Ні, брат! Колись зупинятися, ми за цю зупинку сто верст зробимо». Минули корабельники острів — стали дути їм вітри зустрічні, піднялася бура страшна. «Ах! Видне, він не проста людина; краще відвертаємо так поберемо його на корабель». Повернули до острова, пристали до берега, побрали купецького сина й відвезли його у рідне місто.
Чи Багато, чи мало пройшло часу — побрав купецький син лопату, вийшов на торговельну площу й чекає наемщика. Знову їде у раззолоченной кареті семисотний купець; побачили його поденники, усе нарізно розсипалися, по кутах поховалися. Залишався один купецький син. «Наймися до мене», — говорить йому семисотний купець. «Прошу! Поклади на день по двісті рубльов і давай роботу». - «Екой дорогою!» — «А дорогою, так мабуть — піймай дешевого; бач, скільки народу тут було, а ти здався — зараз розбіглися». - «Ну, добре! Приходь завтра на пристань».
Ранком зійшлися вони у пристані, сіли на корабель і поїхали до острова. Там один день прогуляли, а іншої настав — до золотої гори відправилися. Приїжджають туди, семисотний купець підносить працівникові чарку: «Ну-но випий наперед!» — «Постій, хазяїн! Ти всьому голова, тобі першому й пити; дай я тебе своїм попотчую». А вуж купецький син загодя сонним зіллям запасся; налила повна склянка й подає семисотному купцеві. Той випив і заснув міцним сном. Купецький син зарізав саму погану шкапу, попатрав, поклав свого хазяїна у кінське черево, сунув лопату й зашив, а сам у кущах сховався.
Раптом прилетіли ворони чорні, носи залізні, підхопили падло, віднесли на гору й прийнялися клювати. Пробудився семисотний купець, глянув туди-сюди: «Де я?» — запитує. «На горі; бери-но лопату так копай золото; коли багато накопаєш, навчу — як з гори спуститися». Семисотний купець узявся за лопату, копав-копав, дванадцять возів накопав. «Ну, тепер досить! - говорить купецький син. - Спасибі за працю, вибачай!» — «А я-те?» — «А ти як знаєш! Вас там на горі дев'яносто дев'ять сгинуло; з тобою рівно сотня буде!» Забрал купецький син усі дванадцять возів, приїхав у золотий палац, одружився на червоній дівиці, дочці купця семисотного; опанував усім його багатством і з усією сім'єю переїхав жити у столицю. А семисотний купець так на горі й залишився; заклювали його ворони чорні, носи залізні.