Жив-Був рибалка. Раз поїхав він на озеро, закинув мережу й витягся щуку; виліз на берег, розвів вогник і почав цю щуку присмажувати: один бік присмажив, повернув на іншій. Ось і зовсім готове — тільки б з'їсти, а щука як стрибне з вогню, так прямо у озеро. «Ось диво, — говорить рибалка, — смажена риба знову у воду пішла...» — « Ні, мужик, — озивається йому щука людським голосом, — це що за диво! Ось у отакий-те селу живе мисливець, так з ним точно було диво: сходь до нього, він сам тобі скаже».
Рибалка пішов у село, розшукав мисливця, поклонився йому: «Здраствуй, добра людина!» — «Здраствуй, земляк! Навіщо прийшов?» — «Так ось так і отак, розкажи: яке з тобою диво було?» — «Слухай, земляк! Було у мене три сини, і ходив я з ними на полювання. Раз ми цілий день полювали й убили три качки; ввечеру прийшли у ліс, розвели вогонь, ощипали качок і стали варити їх до вечері; зварили й сіли було за трапезу. Раптом старий іде: « Хліб-Сіль, молодці!» — « Ласкаво просимо, дідок!» Старий підсів, усіх качок з'їв так на закуску старшого сина мого проковтнув. Залишився я із двома синами. На інший день устали ми зранку й пішли на полювання; цілий день виходили, трьох качок убили, а ввечеру розвели у лісі вогник і готовимо вечерю. Знову старий іде: « Хліб-Сіль, молодці!» — « Ласкаво просимо, дідок!» Він сіл, усіх качок з'їв так середним сином закусив. Залишився я з одним сином; повернулися додому, переспали ніч, а ранком знову на полювання. Убили ми трьох качок, розвели вогник, жваво зварили їх і тільки було вечеряти зібралися, як той же самий старий іде: « Хліб-Сіль, молодці!» — « Ласкаво просимо, дідок!» Він сіл, усіх качок з'їв так меншим сином закусив.
Залишився я один як перст; переночував ніч у лісі, на інший день став полювати й стільки настріляв птаха, що ледь додому допхав. Приходжу у хату, а сини мої лежать на полатях — усі троє живі й здорові!» Рибалка вислухав і говорить: «Ось це диво, так диво!» — « Ні, земляк, — відповідає мисливець, — це що за диво! Ось у такому-те селі у такого-те мужика так справжнє диво сотворилося; піди до нього, сам довідаєшся».
Рибалка пішов у село, розшукав цього мужика, поклонився йому: «Здраствуй, дяденька!» — «Здраствуй, земляк! Навіщо прийшов?» — «Так і так, розкажи, яке з тобою диво приключилося?» — «Слухай! - говорить. - З молодих років моїх Жив я з дружиною, і що ж? Завела вона полюбовника. Мені-Те самому й невтямки це, так люди сказали. Ось один раз зібрався я у ліс за дровами, запріг коня, виїхав за околицю; постояв з півгодини часу, повернувся потихеньку й сховався надворі. Як стемніло, чую я, що моя господарка зі своїм другом у хаті гуляє; побіг у хату й тільки було праг провчити дружину маленько, а вона схопила ціпок, ударила мене по спині й сказала: «Доселева був ти мужик, а тепер стань чорним кобелем!» У ту ж хвилину обернувся я собакою; побрала вона рогач і давай мене возити з боків: била-била й вигнала геть.
Вибіг я на вулицю, сіл на призьбу й думаю: либонь дружина отямиться так зробить мене по-старому людиною. Куди тобі! Скільки не терся я близько хати, не міг дочекатися від злої баби милості. Бувало — відкриє вікно так гарячим окропом так і обдасть усього, так усе норовить, як би у очі потрапити! А годувати зовсім не годує, хоч із голоду здихай! Нема чого робити, побіг я у чисте поле; бачу — мужик череда биків пасе. Пристав я до цієї череди, почав за биками ходити: який від череди відіб'ється — я зараз прижену; а вовкам від мене просто життя не стало — жодного не підпущу.
Побачив мужик моє старання, почав мене годувати й напувати, і так він на мене поклався, що не став і за чередою ходити: забереться, бувало, у село й гуляє собі скільки хочеться. Говорить йому якось пан: «Послухай, пастух! Ти усе гуляєш, а худоба один у поле ходить; отак не годиться! Мабуть, злодій прийде, биків поведе». - « Ні, пан! Я на свого пса міцно сподіваюся; нікого не підпустить». - «Розповідай! Прагнеш, я зараз будь-якого биків поведу?» — « Ні, не поведеш!» Посперечалися вони, ударилися про заставу про три стах рублях і віддали гроші за руки. Пан пішов у поле й тільки за бика — як я кинувся, усю одежу на ньому у клаптики порвав, так-таки й не допустив його. Мій хазяїн одержав заставу й з тієї пори возлюбил мене пущі колишнього: інший раз сам не доїсть, а мене неодмінно нагодує.
Прожив я у нього ціле літо й захотів додому побувати: «Подивлюся, — думаю собі, — не чи змилується дружина, не чи зробить знову людиною?» Прибіг до хати, почав у двері дряпатися; виходить дружина з палкою, ударила мене по спині й говорить: «Ну, бігав ти чорним кобелем, а тепер полети дятлом». Обернувся я дятлом і полетів по лісах, по гаях. Пристигла холодна зима; їсти міцно хочеться, а корму немає й дістати ніде. Забрався я у один сад, бачу — стоїть на дереві пташина принада. «Дай полечу у цю принаду; нехай мене дітлах піймав, либонь годувати стануть, так у хаті й теплей зимувати буде!» Підхопився у пастку, дверцята захлопнуло: побрали мене дітлах, принесли до батька: «Подивися, тятя, якого ми дятла піймали!»
А ихний батько сам був знахар; негайно довідався, що я людей, не птах; вийняв мене із клітки, посадив на долоню, дунув на мене — і обернувся я як і раніше мужиком. Дає він мені зелений прутик і каже: «Дочекайся, брат, вечори й ступай додому, так як увійдеш у хату — удар свою дружину цим прутиком і скажи: «Була ти, дружина, бабою, а тепер будь козою!» Побрав я зелений прутик, приходжу додому ввечері, потихохоньку підкрався до своєї господарки, ударив її прутиком і говорю: «Була ти, дружина, бабою, а тепер будь козою!» У ту ж хвилину зробилася вона козою; скрутив я її за роги веревкою, прив'язав у сараї й став годувати ржаною соломою. Так цілий рік і тримав її на соломі; а потім пішов до знахаря: « Навчи, земляк, як обернути мою козу бабою».
Він дав мені інший прутик: «На, брат! Удар її цим прутиком і скажи: «Була ти козою, а тепер стань бабою!» Я відвертав додому, ударив мою козу прутиком: «Була ти, говорю, козою, а тепер стань бабою!» Обернулася коза бабою; отут господарка моя кинулася мені у ноги, стала плакати, просити прощення, заклялася-забожилася жити із мною по-божому. З тих пір живемо ми з нею благополучно у любові й згоді». - «Спасибі, — сказав рибалка, — це справжнє диво чудове!»