Вийшов солдатів у відпустку, найнявся служити до скупого пана, у рік — за сто рублів; поміщик велів йому й коней чистити, і гній возити, і воду тягати, і дрова рубати, і сад мести, словом сказати — не дає йому відпочинку ні на хвилину, зовсім змучив роботою. Відслужив солдатів рік і просить розрахунків. Поміщикові шкода віддавати гроші, став діставати, а сам ревмя реве: « Про що ви, пан, плачете?» — «Так грошей шкода!» — «Екой ти пан! Адже я тобі цілий рік прослужив; якби ти мені прослужив три дні, так я б тобі віддав сто рублів і слова не сказав». - «Три дні — небагато», — думає пан.
Пішов радитися з баринею. Вона говорить: «Що ж, відслужи три дні!» А сама думає: «Адже не мені служити, а чоловікові; йому — не мені погано буде». Пан погодився. Солдат повечеряв, ліг спати у сараї, роззувся, один чобіт закинув у один кут, іншої — у інший кут. Зранку прокинувся, кричить: «Агов!» Поміщик входить. «Подавай чоботи; я прагну одягатися!» Поміщик хвать — сапогов немає, і засік гарячку. Запитує солдата: «Де твої чоботи?» — «Ах ти, сукин син, каналья, ти у пана запитуєш про чоботи? Вірно й не чистив їх!» — так хвать його по юшку, так по іншому. Пан туди-сюди, насилу один чобіт відшукав, а іншого немає. «Подайте ціпків!» — закричав солдатів і давай дути поміщика, до того пром'яв, що він не радий і грошам. «Не прагну, — говорить, — тобі служити, побери свої гроші, чорт із тобою!»