Справа була ось як. Проїжджав табір циган. Заїхав у один містечко й там зупинилося. Час саме підходив уводити, увести до ладу косовиці. Народ увесь працював у лугах. Жебрати, виходить, циганам не можна було. Циган і думає: «Наймуся косити». А сам і коси у руки побрати не вміє. Сходив у найближче село, попросив у селянина косу. Той дав йому стару, ні до чого не придатну косенку. Косу циган попросив, щоб своєму коня трави вкосити. «Вкошу оберемок, їй і вистачить до ранку», - думає. Але, одержавши косу, придумав інше. Сів із цією косою на видне місце, де проходила безліч народу у. лугу. Проходить повз нього один священик і запитує: «Ти що, світло, косити не чи підеш куди?» Циган відповідає: «Так я б у кого-небудь ця година по найманню покосив». Піп запитує: «Так чи вмієш ти, світло, косити-те?» Циган отут відповідає: «Хо, мені косити- те, як чай пити!» — «Світло, а скільки б ти за гектар побрав?» — «А що? Чай, трешницу дав би, і добре».
Піп бачить, що ціна низька, і найняв його у косарі: «Ось що, світло, підемо, завтра будеш косити у мене».
Домовилися, що харчі попови, тому що у цигана нічого не було. Прийшли у будинок священика. Священик наказав своїй дружині зібрати всякі продукти. Набравши продуктів, відправився у луги із циганом оглядати косовицю. Обійшли, що скосити треба, циган говорить попові: «Ти, панотець, іди додому, а я косити буду».
Священик на це дав згоду, благословив цигана й побрів додому. А циган, недовго думаючи, починає ритися у продуктах: дістає м'ясо, сало: «Час сніданок варити, а не косити!»
Розчистив косою майданчик, початків наготовлювати сніданок. Зварив, звичайно, усі як випливає, наївся до відвалу. Глянув на сонце, а сонце пішло до полудня. Він говорить собі: «Ну, треба, до речі, і пообідати!»
А сам ще косити не починав. Пообідав як випливає. Сонце до години, до двом підходить. Циган говорить: «Ну, тепер косити — тільки косу тупити!»
Насправді, опівдні трава суха, коса швидко тупиться, косити треба по росі.
Раптом циган згадав: «Ось дурень-те я який! Адже після хліба-солі покладається відпочити!»
Та ліг спати. Прокинувся, а сонце вже йде до заходу. Циган починає думати про вечерю. Зварила вечеря й говорить сам собі: «Адже після вечері-те сплять!»
Та знову ліг спати. Прокинувся ранком не рано, як пригріло сонечко. Продукти, звичайно, підійшли до кінця. Ось і починає придумувати: « Піду-но я до попа. Либонь одержу з нього деньжонок».
Забирає на плече косу й поплівся з лугів до попа. А піп сидить, обідає. Перед ним шинка й сало. У цигана зуби-те на їжу й розгорілися. «Хліб так сіль!» Священик відповідає: «Хліб, сіль, так не всім!»
Має на увазі: « Тобі-Те ось, мабуть, і ні».
А циган-те не будь поганий: «А ти що, панотець, хіба не бажаєш? Так я й без тебе сяду». Та поліз за стіл. З'їв усі й говорить: « чи Немає, панотець, ще сала?» Піп у відповідь: « Ні, світло, усе вийшло».- «Ах, ні, так розраховуй, що я — даремно, чи що, цілий день мучився, а ти ще й сала жалуєш?»
Дав йому піп три рублі, як ведеться, а циган говорить: «Ти б, панотець, за праці ще б копійок двадцять додав». А піп: «Ну, чи знаєш, світло, є російське прислів'я: «Виряджайся — не соромся, а працюй — не лінуйся!»
Циган знову до нього привязивается: «Ну, додай, панотець, ще хоч що-небудь!» А священик йому: «Що ти, світло! За що підрядився, то й одержуй!» Циган усе не вгамовує: «Якщо мені грошей не даси, так дай сала!» Піп у відповідь: «Сала у мене немає!» — «Ах, так ти, довговолосий диявол, не даси сала! Устань тоді, трава, як стояла!»
Та стукнув кулаком по столу. А піп посміхнувся: «Ну, ні, світло, раз скосив, так знову не встане!»
Бере він граблі, щоб сіно згрібати, іде, а там і косити не починали. Схопив себе піп за зашийок. «Ось, - думає, - дурень-те я який! Підрядив так дешево, а не міг дати кілограма сала, адже тільки через цей і трава встала!»