Жив так був собі старий зі старухою, бідні-бідні! Хліба-Те у них не було; ось вони поїхали у ліс, набрали жолудів, привезли додому й почали їсти. чи Довго, чи коротко вони їли, тільки баба упустила один жолудь у підпілля. Пустив жолудь паросток і у невеликий час доріс до підлоги. Баба запримітила й говорить: «Старий! Потрібне пів-те прорубати; пускай дуб росте вище; як виросте, не станемо у ліс за жолудями їздити, станемо у хаті рвати». Старий прорубав підлогу; деревцо росло, росло й виросло до стелі. Старий розібрав і стеля, а після й дах зняв; дерево усе росте так росте й доросло до самого неба. Не стало у старого з бабою жолудів, побрав він мішок і поліз на дуб.
Ліз-Ліз і піднявся на небо. Ходив, ходив по небу, побачив: сидить кочеток золотий гребенек, масляна голівка, і коштують жерновци. Ось старий - від довго не думав, захопив із собою й кочетка й жерновци й спустився у хату. Спустився й говорить: « Як нам, баба, бути, що нам є?» — «Постій, — мовила баба, — я спробую жерновци». Побрала жерновци й стала молоти; ан млинець так пірог, млинець так пірог! Що не поверне — усе млинець так пірог!.. Та нагодувала старого.
Їхав повз якийсь пан і заїхав до старого з бабусею у хату. « чи Немає, — запитує, — чого-небудь поїсти?» Баба говорить: «Чого тобі, рідний, дати поїсти, хіба блинков?» Побрала жерновци й намолола: нападали блинки так пиріжки. Приїжджий поїв і говорить: «Продай мені, бабуся, твої жерновци». - « Ні, — говорить бабуся, — продати не можна». Він побрав та й украв у їй жерновци. Як уведали старий зі старушкою, що украдені жерновци, стали горі горювати. «Постій, — говорить кочеток золотий гребенек, — я полечу, наздожену!» Прилетів він до боярських хоромам, сіл на ворота й кричить: «Кукуреку! Боярин, боярин, віддай наші жерновци золоті, блакитні! Боярин, боярин, віддай наші жерновци золоті, блакитні!» Як почув пан, зараз наказує: «Агов, малий!
Побери, кинь його у воду». Піймали кочетка, кинули у колодязь; він і став присуджувати: «Носик, носик, пий воду! Ротик, ротик, пий воду!» — і випив усю воду. Випив усю воду й полетів до боярських хоромам; сів на балкон і знову кричить: «Кукуреку! Боярин, боярин, віддай наші жерновци золоті, блакитні! Боярин, боярин, віддай наші жерновци золоті, блакитні!» Пан велів кухареві кинути його у гарячу піч. Піймали кочетка, кинули у гарячу піч — прямо у вогонь; він і став присуджувати: «Носик, носик, лий воду! Ротик, ротик, лий воду!» — і залив увесь жар у печі. Спурхнув, влетів у боярську світлицю й знову кричить: «Кукуреку! Боярин, боярин, віддай наші жерновци золоті, блакитні! Боярин, боярин, віддай наші жерновци золоті, блакитні!» Гості почули це й побегли з будинку, а хазяїн втеча доганяти їх; кочеток золотий гребенек схопив жерновци й полетів з ними до старого й бабі.