Жили-Минулого дві кумоньки. У однієї кумоньки на пальці був злачен перстень. Вона всі його носила, ніколи не симала, так він у палець уріс.
Занедужала ця кумонька й померла, а інший жалко перстень. Стала вона його симать, так не зняти ніяк, так вона побрала ніж і відрубала палець із перснем. Ну, ту поховали, а ця стала палець варити, щоб перстень зняти. Раптом чує: під вікном співає кума-покійниця:
Усі люди по місту сплять,
Усі люди по Києву сплять,
Одна моя душа не спить,
Друга — моя кума не спить:
Мою рученьку варить-пече,
Злачен перстень виття волокет!
«Що робиш, кумонька?» Та й говорить: «Пряду червоної рунец, зеленої рунец, білої рунец, блакитний рунец, золотий рунец...»
Поки вважала — півень запік, ну покійниця й пішла. На другові ніч знову вона стала палець варити. Чує, покійниця йде, уже не під вікном, у сеничках. Пісню співає:
Усі люди по місту сплять,
Усі люди по Києву сплять,
Одна моя душа не спить,
Друга — моя кума не спить:
Мою рученьку варить-пече,
Злачен перстень геть волокет!
«Що робиш, кумонька?» — «Пряду червоної рунец, зеленої рунец, білої рунец, блакитний рунец, золотий рунец...»
Так уся ніч пройшла, і кума-покійниця пішла. На третю стала палець варити, чує близько самих дверей:
Усі люди по місту сплять, Усі люди по Києву сплять, Одна моя душа не спить, Друга — моя кума не спить: Мою рученьку варить-пече, Злачен перстень геть волокет!
«Що робиш, кумонька?» Та злякалася, рученьки тремтять, ноженьки не коштують, говорить: «Пряду червоної рунец, зеленої рунец...» Та й забула. Раптом двері зірвалися, покійниця ввійшла: «Я тебе, кумонька, знімання!» Та й задушила.