У деякому царстві, у деякій державі жив у сільці старий зі старухою; у нього було три сини: два — розумних, а третій — дурень. Прийшов час старому помирати, став він гроші ділити: старшому дав сто рублів і середньому — сто рублів, а дурневі й давати не прагне: однаково даром пропадуть! «Що ти, батька! - говорить дурень. - Діти усе рівні, що розумні, що дурень; давай і мені частку». Старий дав і йому сто рублів. Умер батько, поховали його. Ось розумні брати зібралися на базар їхати биків купувати; і дурень піднявся. Розумні купили биків, а він кішку так собаку привів. Через кілька днів старші брати запрягли своїх биків, прагнуть у дорогу їхати; дивлячись на них, і менший збирається. «Що ти, дурень! Куди збираєшся? Алі людей смішити?» — «Про те я знаю! Розумним — дорога, і дурням — шлях не замовлений».
Побрав дурень собаку так кішку, звалив мішок на плеча й пішов з будинку. Ішов-Ішов, на шляху більша ріка, а заплатити за перевіз немає ні гроша; ось дурень довго не думав, набрав хмизу, зробив на березі курінь і залишився у ньому жити. Початку його собака по сторонах промишляти, краюшки хліба тягати, і себе не забуває й хазяїна з кішкою годує. Плив по тій ріці корабель із різними товарами. Дурень побачив і кричить: «Агов, пан корабельник! Ти у торг їдеш, побери й мій товар з половини». Та кинув на корабель свою кішку. «Куди нам цього звіра? - сміються корабельні працівники. - Давайте, хлопці, його у воду спустимо». - «Ех ви які, — говорить хазяїн, — не трожьте, пускай ця кішка у нас мишей так пацюків ловить». - «Що ж, ця справа!»
Чи довго, чи недовго — приплив корабель у іншу землю, де кішок ніхто й не бачив, а пацюків так мишей стільки було, як трави у поле. Корабельник розклав свої товари, став продавати; найшовся й купець на них, закупив усі сповна й покликав корабельника. «Треба магарич пити; підемо, — говорить, — я тебе почастую!» Привів гостя у свій будинок, напоїв доп'яна й наказав своїм прикажчикам стягнути його у сарай: « Нехай-Де його пацюка з'їдять, усі його багатство ми задурно поберемо!» Стягнули корабельника у темний сарай і кинули додолу; а з ним усюди кішка ходила, так звикла до нього — ні на крок не відстає. Забралася вона у цей сарай і давай пацюків душити; душила-душила, отаку купу накидала! Ранком приходить хазяїн, дивиться — корабельник ні у чому непошкоджений, а кішка останніх пацюків добиває. «Продай, — говорить, — мені твого звіра». - «Купи!» Торгуватися-Торгуватися — і купив її купець за шість барил золота.
Відвертав корабельник у свою державу, побачив дурня й віддає йому три барила золота. «Екая пропасти золота! Куди мені з ним?» — подумав дурень і пішов по містах так по селах обділяти злиденну братії; роздал два барила, а на третій купив ладану, склав у чистому полі й запалив: воскурилось пахощі й пішли до бога на небеса. Раптом є ангел: «Господь наказав запитати, чого ти бажаєш?» — «Не знаю», — відповідає дурень. «Ну, ступай у цю сторону; там три мужики землю орють, запитай у них — вони тобі скажуть». Дурень побрав кийок і пішов до орачів. Приходить до першого: «Здраствуй, старий!» — «Здраствуй, добра людина!» — « Навчи мене, чого б побажати мені від добродії». - «А я почім знаю, що тобі потрібне!» Дурень недовго думав, вистачив старого дубинкою прямо по голові й убив до смерті.
Приходить до іншого, знову запитує: «Скажи, старий, чого б краще побажати мені від добродії?» — «А мені почім знати!» Дурень ударив його дубинкою — і дохнути не дав. Приходить до третього орача, запитує у нього: «Скажи ти, старче!» Старий відповідає: «Коли тобі багатство дати, ти, мабуть, і бога забудеш; побажай краще дружину мудру». Відвертав дурень до ангела. «Ну, що тобі сказане?» — «Сказане: не бажай багатства, побажай дружину мудру». - «Добре! - говорить ангел. - Ступай до такий-то ріки, сядь на мосту й дивися у воду; повз тебе всяка риба пройде — і більша й мала; проміж тієї риби буде плотичка із золотим кільцем — ти її підхопи й кинь через себе про сиру землю».
Дурень так і зробив; прийшов до ріки, сіл на мосту, дивиться у воду пабоно — пливе повз риба всяка, і більша й мала, а ось і плотичка — на ній золоте кільце вздето; він негайно підхопив її й кинув через себе про сиру землю — звернулася рибка червоною дівицею: «Здраствуй, милий друг!» Узялися вони за руки й пішли; ішли, ішли, стало сонце сідати — зупинилися ночувати у чистому полі. Дурень заснув міцним сном, а червона дівиця крикнула зичним голосом — негайно з'явилося дванадцять працівників. «Побудуйте мені багатий палац під золотою кришею». Умить палац поспів, і із дзеркалами й з картинами. Спати лягли у чистому полі, а прокинулися у чудесних палатах. Побачив той палац під золотою кришею сам государ, здивувався, покликав до себе дурня й говорить: «Ще вчора було отут місце гладке, а нині палац коштує! Видне, ти чаклун який!» — « Ні, ваша величність! Усе зробилося по божому велінню». - «Ну, коли ти зумів за одну ніч палац поставити, ти побудуй до завтрему від свого палацу до моїх палат міст — одна мостина срібна, а інша золота; а не вибудуєш, то мій меч — твоя голова із плечей!»
Пішов дурень, заплакав. Зустрічає його дружина у дверей: « Про що плачеш?» — « Як не плакати мені! Наказав мені государ міст скорчити — одна мостина золота, інша срібна; а не буде готовий до завтрему, прагне голову рубати». - «Нічого, душу моя! Лягай-но спати; ранок вечора мудренее». Дурень ліг і заснув; ранком встає — вуж усе зроблене: міст такий, що у рік не надивишся! Король покликав дурня до себе: «Гарна твоя робота! Тепер зроби мені за єдину ніч, щоб по обидві сторони мосту росли яблуні, на тих яблунях висіли б спілі яблучка, співали б птаха райський так нявкали котики морські; а не буде готове, те мій меч — твоя голова із плечей!»
Пішов дурень, заплакав; у дверей дружина зустрічає: « Про що, душу, плачеш?» — « Як не плакати мені! Государ велів, щоб до завтрему по обидві сторони мосту яблуні росли, на тих яблунях спілі яблучка висіли, птаха райський співали й котики морські нявкали; а не буде зроблено — прагне рубати голову». - «Нічого, лягай-но спати; ранок вечора мудренее». Ранком встає дурень — вуж усе зроблене: яблука зріють, птаха розспівують, котики нявкають. Нарвав він яблоков, поніс на блюді до государя. Король з'їв одне-інше яблуко й говорить: «Можна похвалити! Отакої сласти я ще ніколи не пробував! Ну, братик, коли ти так хитрий, то сходь на той світло до мого батька-небіжчикові й запитай, де його гроші заховані? А не зумієш сходити туди, помни одне: мій меч — твоя голова із плечей!»
Знову йде дурень так плаче. « Про що, душу, сльози ллєш?» — запитує його дружина. « Як мені не плакати! Посилає мене государ на той світло — запитати у його батька-небіжчика, де гроші заховані». - «Це ще не лихо! Ступай до короля так випроси собі у провідники тих думних людей, що йому злі ради дають». Король дав йому двох бояр у провідники; а дружина дістала клубочок. «На, — говорить, — куди клубочок покотиться — туди змело йди».
Ось клубочок котився-котився — і прямо у море: море расступилося, дорога открилася; дурень ступив раз-іншої й опинився зі своїми провідниками на тому світлі. Дивиться, а на покійному королівському батьку чорти до пекла дрова везуть так ганяють його залізними прутами. « Стій!» — закричав дурень. Чорти підняли рогаті голови й запитують: «А тобі що потрібне?» — «Так мені потрібно слова два перекинути ось із цим небіжчиком, на якому ви дрова возите». - «Бач що видумав! Їсти коли тлумачити! Отак, мабуть, у нас у пеклі вогонь згасне». - «Мабуть поспієте! Поберіть на зміну цих двох бояр, ще скоріше довезуть». Живою рукою отпрягли чорти старого короля, а замісце його двох бояр заклали й повезли дрова у пекло. Говорить дурень государеву батькові: «Твій син, а наш государ, надіслав мене до твоєї милості запитати, де колишня скарбниця захована?» — «Скарбниця лежить у глибоких підвалах за кам'яними стінами; так сила не у тому, а Скажи-но ти моєму синові: коли він буде королівством керувати так само не по правді, як я керував, то й з ним те ж буде! Сам бачиш, як мене чорти замучили, до костей спину й боку простегали. Побери це кільце й віддай синові для більшого запевнення...» Тільки старий король покінчив ці слова, як чорти вуж назад їдуть: « Але-Але! Ех, яка пара славна! Дай нам ще один раз на ній прокотитися». А бояри кричать дурневі: «Змилуйся, не давай нас; побери, поки живі!» Чорти отпрягли їх, і бояри відвертали з дурнем на біле світло.
Приходять до короля; він глянув і вжахнувся: у тих бояр особи змарніли, очі викотилися, зі спини, з боків залізні прути стирчать. «Що з вами подеялось?» — запитує король. Дурень відповідає: «Були ми на тому світлі; побачив я, що на вашому покійному батьку чорти дрова везуть, зупинив їх і дав цих двох бояр на зміну; поки я з вашим батьком говорив, а чорти на них дрова возили». - «Що ж з тобою батько покарав?» — «Так велів сказати: коли вашу величність будете керувати королівством так само не по правді, як він керував, то й з вами те ж буде. Ось і кільце надіслав для більшого запевнення». - «Не те говориш! Де скарбниця-те лежить?» — «А скарбниця у глибоких підвалах, за кам'яними стінами захована». Негайно призвали цілу роту солдатів, стали кам'яні стіни ламати; розламали, а за тими стінами коштують бочки зі сріблом так із золотом — сума незліченна! «Спасибі тобі, братик, за службу! - говорить король дурневі. - Тільки вже не погневайся: коли ти зумів на той світло сходити, так зумій дістати мені гусли-самогуди; а не дістанеш, то мій меч — твоя голова із плечей!»
Дурень пішов і заплакав. « Про що, душу, плачеш?» — запитує у нього дружина. « Як мені не плакати! Скільки не служити, а усе голову скласти! Посилає мене государ за гуслями-самогудами». - «Нічого, мій брат їх робить». Дала йому клубочок, рушник своєї роботи, покарала побрати із собою двох колишні бояр, королівських радників, і говорить: «Тепер ти підеш надовго-надовго: як би король чого злого не зробив, на мою красу не поласився! Піди-но ти у сад так виріж три прутики». Дурень вирізав у саду три прутики. «Ну, тепер удар цими прутиками й палац і мене саме по три рази й ступай з богом!» Дурень ударив — дружина звернулася у камінь, а палац у кам'яну гору. Побрав у короля двох колишніх бояр і пішов у шлях-дорогу; куди клубочок котиться, туди й він іде.
Чи Довго, чи коротко, чи близько, далеко чи — прикатився клубочок у дрімучий ліс, прямо до хатинки. Входить дурень у хатинку, а там баба сидить. «Здраствуй, бабуся!» — «Здраствуй, добра людина! Куди бог несе?» — «Іду, бабуся, пошукати такого майстра, щоб зробив мені гусли-самогуди: самі б гусли відіграли, і під ихнюю музику всі б волею-неволею танцювали». - «Ах, так адже отакі гусли мій синок робить! Почекай трошки — він ужо додому прийде». Незабаром приходить старухин син. «Пан майстер! - просить його дурень. - Зроби мені гусли-самогуди». - « У мене готові є; мабуть, подарую тобі, тільки з тим угодою: як стану я гусли набудовувати — щоб ніхто не спав! А коли хто засне так по моєму окликові не встане, з того голова геть!» — «Добре, пан майстер!»
Узявся майстер за роботу, початків набудовувати гусли-самогуди; ось один боярин заслухався й міцно заснув. «Ти спиш?» — окликає майстер. Той не встає, не відповідає, і покотилася голова його по підлозі. Хвилини дві-три — і інший боярин заснув; відлетіла і його голова із плечей геть. Ще хвилина — і дурень задрімав. «Ти спиш?» — окликає майстер. « Ні, не сплю! З дороги ока сліпаються. чи Немає води? Промити потрібне». Баба подала води. Дурень умився, дістав шитий рушник і став утиратися. Баба глянула на той рушник, визнала роботу своєї дочки й говорить: «Ах, зять люб'язний! Не сподівалася з тобою бачитися; чи здорова моя дочка?» Отут пішло у них обниманье-целованье: три дні гуляли, пили-ялини, прохлаждалися, а там настав час і прощатися. На прощання майстер подарував своєму зятеві гусли-самогуди; дурень побрав їх під мишку й пустився додому.
Ішов-Ішов, вийшов із дрімучого лісу на більшу дорогу й змусив відіграти гусли-самогуди: століття б слухало — не наслухався!.. Попадається йому назустріч розбійник. «Віддай, — говорить, — мені гусли-самогуди, а я тобі кийок дам». - «А на що твій кийок?» — «Так адже вона не проста; тільки скажи їй: агов, кийок, бей-бий — хоч цілу армію, і ту на місці покладе». Дурень помінявся, побрав кийок і велів їй убити розбійника.
Кийок полетів на розбійника, раз-іншої вдарила й убила його до смерті. Дурень побрав гусли-самогуди й кийок і пішов далі.
Приходить у свою державу. «Що, — думає, — мені до короля йти — ще встигну! Краще я наперед із дружиною побачу». Ударив трьома прутиками у кам'яну гору — раз, інший, третій, і з'явився дивовижний палац; ударив у камінь — і дружина перед ним. Обнялися, привіталися, два-три слова перемовили; після того побрав дурень гусли, не забув і кийок і пішов до короля. Той побачив. «Ех, — думає, — нічим його не йдеш, усе виконує!» Як закричить, як напуститься на дурня: «Ах ти, такий-сякий! Замість того щоб до мене з'явитися, ти наперед здумав із дружиною обніматися!» — «Винуватий, ваша величність!» — «Мені із твоєї провини не шубу шити! Уже тепер нізащо не вибачу... Подайте-но мій булатний меч!» Дурень бачить, що справа до розплати йде, і крикнув: «Агов, кийок, бей-бий!» Кийок кинувся, раз-іншої вдарила й убила злого короля до смерті. А дурень зробився королем і царював довго й милостиво.