Скупий чоловік

Жив мужик скупящий, дружині своєї усе заходом давав борошно, на п'ять хлібів. Коли сядуть за стіл, дружина стане тільки роз'їдатися, - він і вижене її через стіл: «Виходи, буде ись-те!» Та сам вийде. Ось одинова мужик куди-те виїхав; до баби його прийшла суседка й запитує: « чи Добро життя-те?» — «Ой ти, голубонька, захотіла добре життя! Скільки ось живу замужем, а досита не едала, досита не пивала й більше п'яти хлібів не пекала!» — «Ти б шостий пекла кратчи, сховала б та й з'їла після одна».- « Не можна адже ніяк! Покудова я куховарю, мужик з полатей не слезат».- «Постій ужо, баба, я тобі пособлю!» — сказала суседка й пішла додому. Ранком побачила вона, як у баби перетопилася пекти, пішла до неї, привіталася й стала кликати мужика з полатей сходити до неї — изладить чогось. Мужик говорить: « Не можна! Баба хліба пекчи стане». Суседка невідв'язно приступилася кликати його: не відстає, та й годі! Нема чого мужикові робити, пішов знехотя до неї. Та заманила його й давай затримувати тем так іншим. У ту пору баба його сфабрикувала шість хлібів так шостий хліб і сховала. Прийшов мужик додому й спрашиват: «Скажи, баба, шість хлібів сфабрикувала?» — « Ні, п'ять».- «Е, шість?» — « Ні, п'ять».- «Скажи, баба, - шість, не те вмру!» — « Ні, чоловік, - хоч умирай, хоч не вмирай, а п'ять тільки». Мужик намагався, намагався, не міг допитаться від баби, вона повторює усе своє... Мужик став умирати й умер. Обмили його, поклали під святі ікони, рідні ходять і голосять, і баба причитат, так як почекає до нього ближче - те, він і спрашиват її тихенько: «Скажи, баба, шість хлібів сфабрикувала?» — « Ні, п'ять!» Ось зробили труна, сталі класти у нього мужика, понесли вуж отпевать, він усі тихенько спрашиват бабу: «Шість сфабрикувала хлібів?» — « Ні, п'ять». Відспівали мужика, принесли до могили й стали вуж спускати, він знову спрашиват у дружини тихенько: «Шість хлібів сфабрикувала?» — « Ні, п'ять», - відповідає та. Ось мужика у яму спустили, стали землю кидати, труна завалювати, мужик не ворушиться; кидають, кидають більше землі, більше — і завалили мужика. Баба негайно підхопилася на могилу, затупотіла ногами й заклацала у клацання: «Шість, так, шість сфабрикувала, - говорить, - хлібів, а не п'ять! Так тепер, чоловік, не вискочиш, не вибіжиш! Не боюся я тебе й не побоююся!»