Жив чоловік Филя, у нього дружина була Хима — безтурботна, сонлива, недбайлива. Раз у літній день пішла вона жито жати; жати не жала, лягла у полі й заснула. Приходить Филя, побрав їй обстриг голову, обмазав тестом, обсипав пухом і пішов додому. Ось Хима прокинулася, схопилася за голову й говорить: «Що б це значило? По розуму-те я Хима, а по голові, здається, немає. Постій, піду у село; чи довідаюся свій двір?»
Іде вона по селу, уважає двори, підходить уводити, увести до ладу своєму двору й говорить: «Ось наш двір!» Запитує хазяїна: «Филя, а Филя! чи Вдома твоя Хима?» — «Удома». Ось вона й пішла ладь від вікна. «Постій, — думає, — суну-но я у підворіття голову; якщо довідається мене собака, так я Хима, а не довідається — значить не Хима». Сунула голову у підворіття; собака загавкав.
Отут бідна баба зовсім повірила, що вона не Хима, і пішла до вечора на більшу дорогу. Попадаються їй назустріч злодії. Вона й просить: «Поберіть мене із собою; я знаю багатого мужика, обкрадемо його». - «Підемо». Пішли красти. Проламали у кліті дах і вилучили туди Химу: «Подавай, а ми брати станемо». Вона набрала собі горіхів, а їм подала мішок із золою. Злодії осерчали: «Чорт із нею, — говорять, — кинемо її, нехай сидить там!» Хима почува це, нав'язала сама на мотузку й кричить їм: «Тягнете, ось добро, так добро». Злодії її й витяглися.
Пішли шукати іншого місця; ідуть повз цвинтар. «Ну, Химушка, ти посидь поки отут, а ми підемо до диякона баранів красти». Злодії пішли, а Хима села на могилі, сидить так горіхи клацає. Вийшов диякон помочитися й бачить на могилі таке чудовисько. Побіг до попа: «Вставай, панотець, небіжчик з могили виліз, зубами клацає!» Піп був нездоровий, покликав ще дячка й велів нести себе на носилках: «Піду, — говорить, — мерця вичитувати». Ось диякон з дячком несуть попа, а Хима думає, що те злодії й закричала: «Що, несете?» Диякон говорить: «Несемо!» — «Жирного?» — «Жирного!» — «Ну, скоріше давайте, я їсти прагну». Диякон думає: «Що ж, я-те масніше попа, мабуть, за мене кинеться!» Злякався, кинув попа на земь, так бігти; дячок за ним, а піп так головою про могабоний камінь довівся, що ледве до світанку отямився. Зранку йшов народ на роботу, побачив Химу й відвів до чоловіка.