Бувало так живало цар так цариця. У царя жонка У W принесла дівчину, так, не перехрестячись у лазні, повалила на полиць. Її нечисті й забрали. Так у того царя невістки були худі, усе посуд били. Як розіб'ють, так черепків і немає ніде. Ну, ось добре.
У тому селі жили три брати. Два гарні, а третій худючий — і його ніхто не бере на грищах. Ось він говорить: «Хоч би лесачиха прийшла так мене побрала кружлятися так танцювати».
Раптом приходить дівчина у червоному сарафані й сідає йому на коліна. Усе дивляться, кака дівчина блиску до нього села. Він з нею награвся й виходить на ґанок, і вона йому говорить: «Побери мене заміж?» — « чи Жартуєш, балагунишь чи?» — «Побереш заміж, так на тобі три жмені золота. На одну жменю побери плаття, на іншу коней, третю попові за венчанье».
Ось він на друге грище срядился, так аж світить. У пинжаке, у калошах увесь. Ця дівчина приходить і говорить: «На послу грища підемо вінчатися, струми у ніч».
Ну й пішли. Закупили попа. Він і обвінчав. Стали із церкви виходити, раптом подинулся вихорь і попа й попадю відніс.
Вона запитує: « чи Будеш моїм роденкам бенкет ставити?» — «Стану ставити».- «Побери биків так бочку провина так усе у гумно знеси. Потім побери батіг і йди моїх рідних кликати. Хвостни білий камінь на росстани, він відчиниться — отут вони і є. Будуть вони тебе напувати, годувати, коня дарувати. Ти не пий, не їж, коня гарного не бери. А бери худих, що гній возити».
Він пішов на росстань, три рази хвостнул по каменю. Вискочили нечисті. Стали його тягти чай пити. Він не йде. Потім говорять: «Побери золотих коней у благослов-ление». А він говорить: « У мене гарні є, а дайте мені коня так кобилу — завесисту гриву, гній возити».
Ну, їм і шкода віддати, так віддали. Ось він і поїхав на возі додому. Ті коні йому наклали віз гною. Він розгарячився так хвостнул коня — з коня став піп, він хвостнул кобилу — стала попадя! Він праг гній скинути, а стало із гною золото! Ну, він додому приїхав багатим.
А дружина на гумне бенкет ставить і наставила нові чашки, тарілки, посуд... Вона говорить: «Полювання тобі на моїх рбден-ков подивитися?» — «Полювання», - говорить. «Мабуть стань у щелья, не на дорозі, так портки сими, так між ніг дивися».
Він пішов, між ніг дивиться, а там і танцюють і скакають і рогаті й волохаті... Один шишко й говорить: «Зять дивиться! Зять дивиться!»
Вони як полетіли, як зашуміли... Якщо б на дорозі стояв — розірвали б.
Ну ось, на те золото він побудував будинок на розі й підписав «Іван Кутів».
Ось вийшов цар гуляти, побачив новий будинок. Зайшов, а там чашки, тарілки, увесь посуд царський. Цар і говорить: «Це що за злодії?! Посадити його у темну!»
А дружину до нього не пускають. Усе колом караульщики коштують. Ну, вона одному дала жменю золота так іншому. Її й запустили до нього на хвилиночку.
Ось вона зайшла до хазяїна й дала йому турий ріжок: « Як поведуть тебе на шибеницю, так ти у турий ріжок засвисти».
Ось повели його на шибеницю. Він крок ступнув і говорить: «Агов, царський син, відпусти мене турьим ріжком заревіти!» — «Реви». Він заревів і говорить: «Вибачите, увесь народ і усе біле світло!» Знову крок ступнув і говорить: «Агов, царський син, відпусти мене турьим ріжком заревіти!» — «Реви». Він заревів і говорить: «Вибачите, біле світло й лугу!» Останній крок ступнув і говорить: «Вибач, рідна сторона!»
Його ладять у петлю пхнути, а отут найголовніший чорт налетів і захопив петлю-те: «Ви, - говорить, - що робите? Адже Іван зять вам! Це дочка ваша, що ви у байну поклали так на полиць не благословясь повалили. А я Та відніс».
Отут цариця кричить: «Правда, щоправда, віднесена дочи!» — «А посуд звідки?» — «А у вас невістки усе виламають, а я усе приберу, так стане ціла. Та мені було, а тепер йому дав».
Ну, цар і став Івана зятем кликати.
Та стали жити так бути, так, бають, і зараз живуть.