Один молодий хлопчик одружився на молоденькій дівчині. Одного разу він їй і говорить: «Поїдемо до твого батька й матері у гості!» Жваво запрягли кінь, сіли й поїхали. Коли приїхали, мати побачила дочку із чоловіком і як би злякалася: «Чому ж я буду пригощати зятя?» А треба було почастувати, але ніяк не могла придумати. Тому вона не могла придумати, що не із чого було готовити. Та ось, коли вони зайшли у хату, привіталися, мати попросила їх пройти вперед і сісти, а сама давай готувати частування. Могла вона зварити тільки кисіль. Та ось цей-те кисіль у селі називали бурдук.
Поставила на стіл кисіль, дочка із чоловіком сіли їсти. Зятеві дуже сподобався кисіль. У ихней селу ніколи його не варили. Скільки він не їв, а усе думав на розумі, як би запитати у тещі-матінки, як називають цю страву.
Нарешті набрався духу й розв'язав запитати: « Теща-Матінка, як називають ця страва?» — « Отож, панотець, я його простіше назву, називають його бурдучок».
Коли він випитав у тещі, і говорить своїй молодій дружині: «Ось що, дружина, я ночувати тут не буду сьогодні. Якщо тільки будуть просити ночувати, так ти залишишся одна, а я випряжу коня, сяду верхи й поїду скоріше додому».
Молода дружина здивувалася й не стала запитувати, чому не прагне ночувати. Він-Те думає скоріше додому доїхати, сказати своєї рідної матері, щоб вона такий же бурдучок зварила.
Виходить на двір, випрягає кінь, сідає верхи й пустив свій коня у весь мах. А сам повторює: «Бурдучок, бурдучок». Не захотів він бігти трактом, а здумав їхати прямій дорогою. А прямо був більший бруд; прибігає він у бруд і заскакує на коні до вух. Бруд був дуже топкий, а поки він із бруду вилазив з конем, і забув слово «бурдучок». Ось лихо, десь упустив, видне у бруди, слово «бурдучок». Виводить кінь, зав'язує її за огорожу, а сам скидає свої чоботи, засукує свої штани й починає у бруді ходити, руками намацувати й діставати.
Ходив, ходив, але нічого не міг знайти. Та ось у цей час під'їжджають два брати-приискателя, дуже шикарно одягнені, і запитують його: «Ти що отут, брат, бродишься у бруді?» — «Не говорите, братики! Засів я у бруді й упустив гарну річ, ось і розшукую».
А ті думають: напевно, непогана річ, а то б людина не стала мазатися так у бруді. «А що, молодець, ти не дозволиш нам отак пошукати?» — «Так, мабуть, шукайте, однаково мені не знайти буде. Знайдете — буде ваше!»
Ті злазять із коней, скидають чоботи й теж забродять у бруд, давай ритися у цьому бруді, шукати.
Та ось вони всі троє полудні возилися у цьому бруді і її зробили рідкої. Один приискатель говорить братові своєму: «Однак нам теж не знайти! Ми й так бруд зробили, як бурдук!»
А хлопець почув це слово, заскочив на коня й побіг, повторює: «Бурдучок, бурдучок!»
Тоді приискатели й говорять: «Ось ми шукали, так не знайшли, а він, видне, знайшов і втік».