Ви знаєте, що є на світі люди й гарні, є й гірше, є й такі, які бога не бояться, свого брата не соромляться: до таких-те й потрапила Крихітка-Хаврошечка. Залишилася вона сиротою маленької; побрали її ці люди, вигодували й на світло божий не пустили, над работою щодня занудили, заморили; вона й подає, і прибирає, і за всі й за усе відповідає.
А були у її господарки три дочки більші. Старша звалася Одновічка, середня — Двуглазка, а менша — Триглазка; але вони тільки й знали у воріт сидіти, на вулицю дивитися, а Крихітка-Хаврошечка на них працювала, їх обшивала, для них і пряла й ткала, а слова доброго ніколи не чула. Ось те-те й боляче — тикнути так штовхнути їсти кому: а приветить так приохотити немає нікого!
Вийде, бувало, Крихітка-Хаврошечка у поле, обійме свою рябу корову, ляже до неї на шийку й розповідає, як їй важко жити-поживати: « Коровушка-Матінка! Мене б'ють, корять, хліба не дають, плакати не велять. До завтрему дали п'ять пудів напрясти, наткати, побілити, у труби покатати». А коровушка їй у відповідь: «Червона дівиця! Влізь до мене у одне вушко, а у інше вилізь — усе буде спрацьовано». Так і збувалося. Вилізе червона дівиця з вушка — усе готове: і наткане, і побілене, і покатано. Віднесе до мачухи; та подивиться, покряхтит, сховає у скриню, а їй ще більше роботи задасть. Хаврошечка знову прийде до коровушке, у одне вушко влізе, у інше вилізе й готовеньке побере принесе.
Дивує баба, кличе Одновічку: «Дочка моя гарна, дочка моя пригожа! Доглядись, хто сироті допомагає: і тче, і пряде, і у труби катає?» Пішла із сиротою Одновічка у ліс, пішла з нею у поле; забула матушкино приказанье, распеклась на сонечку, разлеглась на травушке; а Хаврошечка присуджує: «Спи, вічко, спи, вічко!» Вічко заснуло; поки Одновічка спала, коровушка й наткала й побілила. Нічого мачуха не дізналася, послала Двуглазку. Ця теж на сонечку распеклась і на травушке разлеглась, матернино приказанье забула й вічка смежила; а Хаврошечка колише: «Спи, вічко, спи, інший!» Коровушка наткала, побілила, у труби покатала; а Двуглазка усе ще спала.
Баба розсердилася, на третій день послала Триглазку, а сироті ще більше роботи дала. Та Триглазка, як її старші сестри, пострибала-пострибала й на травушку впала. Хаврошечка співає: «Спи, вічко, спи, інший!» — а про третій забула. Два очі заснули, а третій дивиться й усе бачить, усе — як червона дівиця у одне вушко влізла, у інше вилізла й готові полотна підібрала. Усе, що бачила, Триглазка матері розповіла; баба обрадувалася, на інший же день прийшла до чоловіка: «Ріж рябу корову!» Старий так-сяк: «Що ти, дружина, у чи розумі? Корова молода, гарна!» Ріж, та й годі! Нагострив ножик...
Побігла Хаврошечка до коровушке: « Коровушка-Матінка! Тебе прагнуть різати». - «А ти, червона дівиця, не їж мого м'яса; кісточки мої збери, у хусточку зав'яжи, у саду їх розсади й ніколи мене не забувай, щоранку водою їх поливай». Хаврошечка усе зробила, що коровушка заповіла; голодом голодувала, м'яса її у рота не брала, кісточки щодня у саду поливала, і виросла з них яблунька, так яка — боже мій! Яблучка на ній висять наливні, листвици шумлять золоті, гілочки гнуться срібні; хто не їде повз — зупиняється, хто проходить близько — той заглядається.
Трапилося раз — дівчини гуляли по садові; у той час їхав по полю пан — багатий, кудреватий, молоденький. Побачив яблучка, заторкав дівчат: « Дівиці-Красуні! - говорить він. - Яка з вас мені яблучко піднесе, та за мене заміж піде». Та кинулися три сестри одна перед іншою до яблуньки. А яблучка-те висіли низько, під руками були, а то раптом піднялися високо, далеко над головами стали. Сестри прагли їх збити — листи ока засинають, прагли зірвати — суки коси розплітають; як не билися, не металися — ручки роздерли, а дістати не могли. Підійшла Хаврошечка, і гілочки приклонилися, і яблучка опустилися. Пан на ній одружився, і стала вона у добрі поживати, лиха не знавати.