Жили-Минулого піп так диякон. Прихід бідний був: не у що не взутися, не одягтися, і у голова покласти нема чого. Ось і придумали вони, як би на сапожишки розжитися. Диякон говорить: « Давай-но, піп, я буду красти, а ти будеш ворожити». Піп і говорить: «Чого будеш красти?» — «Коней! У ліс буду їх ховати, ти будеш гроші брати, про коней розповідати!»
Ось диякон пішов нічним побутом, трієчку спер і у яр їх відімкнув. Попові говорить: «Ну, піп, я трієчку коней спер і у яр відвів. Надішлю до тебе мужиків, ти будеш ворожити, по чорній книзі читати, по сотні рублів грошей брати. Чур, гроші навпіл!»
Ось диякон побачив мужиків, у яких коней украв, і розповів їм усе: «Ідіть до iiny: він вам про коней погадат!»
Мужики обрадувалися, скорехонько до попа збиралися: «Ох ти, панотець, батько духовний, ти бачиш світло, не знашь чи, де коней наших слід?» — «Нічого, друзі, не знаю, хіба у черну книгу поворожу — усе довідаюся... Подите ранком!»
Прийшли вони ранком, сказав піп: «Ну, мужички, ваші коні у лісі; дорогу тільки я вам не скажу: дайте сотенку рублів!» — «Сотенку дамо, тільки шлях-дорогу розкажи, до коней нас доведи!»
Мужики сотенку виймали, жадібному попові у руки давали. Сотенку піп побрав, про коней їм розповів: «Ідіть у полі, коні у рове коштують, аржану соломушку їдять!»
Мужики у полі пішли й лошадушек знайшли.
Завтра свято неділя, до обеденке дон-дон. Ось прийшли добрі люди до обеденке, стали богу молитися, Христу Спасу поклонитися. Обеденка відійшла, диякон аркуш паперу бере, нову проповідь читат: «А послухайте, миряни, що я вам буду читати! У нас прихід - від бе-е-дний, годуй-і-ться нам не-е-чому; диякон зібрався коней у-ро-вать, а попові велів воро-жи-ить. чи Чуєте, миряни? Не чи всі ви з дірами? Та спер диякон трой-ку ша-де-їй, відвів у про-ворог, по-пу за-а-л; він у чорній книзі зна-а-л, а з мужиків сотню рублів взя-а-л і про коней рас-ска-зал!»
А поп-те й говорить: «Сказав, ду-ра-ак, р-а-ак диякон, не всі лю-дям, бя-ной, знай ти так я! Та обідня, братие, уся-а!»