Жив-Був селянин. Пішов він якось у поле й бачить: посередині дороги курка метається - намагається урятуватися від кобри. Схопив селянин ціпок і вдарив кобру. Закрутилася змеюка й перетворилася у пацюка із плішиною у всю спину. А курка й говорить:
- Я добра фея, а вона - зла чаклунка. Пошкодував ти мене, тепер проси чого прагнеш.
Відповідає селянин:
- Скоро народиться у нас із дружиною дитина. Зроби милість, побери маляти під свій захист.
- Добре, - сказала курочка.- Народиться у тебе дочка. Буде вона й гарної, і розумної...
- Та дуже цікавої! - пискнув пацюк-чаклунка-пацюк.
Розсердилася курочка, клюнула пацюка, та й пустилася навтьоки.
- Хоч я й фея, але зі злими чарами чаклунки мені не подолати, - мовила курочка.- Так ти не горюй. Піймай плішивий пацюка. Вона ховається геть під тем більшим каменем. Замкни її у комірці, а ключ бережи. Дивися, щоб твоя дочка не входила туди. Три рази буде підстерігати її небезпеку: у дванадцять, п'ятнадцять і вісімнадцять років.
Селянин так і зробив: піймав пацюка, замкнув її, а коли його дочка підросла, суворо-пресуворо заборонив їй навіть підходити уводити, увести до ладу дверям комірки. Як дівчинка не просила, батько не уступав, а ключ завжди носив із собою.
Але ось здійснилося дочки дванадцять років, і вийшло так, що залишив селянин ключ будинку, не побрав із собою. А цікаве дівчисько шмиг у батьківську кімнату, схопила ключ і бігцем до заборонних дверей. Тільки відчинила, а плішивий пацюк як кинеться на неї! Не розгубилася дівчинка - ударила пацюка мітлою. Пацюк юрк у двері, а дівчинка за нею. Бігла-Бігла, поки не спіткнулася про камінь і не впала без сил серед густого чагарнику. Та відразу заснула.
Прогулювався у тих місцях принц, побачив, що спить на землі прехорошенька дівчинка, і розбудив її, а потім відвів у палац до своїх батьків, короля з королевою.
Залишилася дівчинка у палаці. Скрізь їй було дозволено гуляти, тільки у одну кімнату заглядати заборонили. Так і жила вона, поки не здійснилося їй п'ятнадцять років.
У той самий день проходила вона під вікном потайной кімнати, розібрало її цікавість, вона побери й заглянь у відкрите віконце. Та бачить дівчинка великий гранат, так так близько, що не стрималася вона й потягнулася за ним. Упав гранат і розбив ущент посуд. Соромно стало дівчинці, і втекла вона з палацу.
Довго бродила, поки не прийшла до будиночка, де жила добра бабуся. Та її дала притулок, стала дівчинка жити у неї, нікуди не ходила, тільки сиділа під більшим деревом у дворі й мріяла.
Так пройшло три роки. Одного разу бабуся й говорить:
- Завтра опівдні здійсниться тобі вісімнадцять років. Ось тобі у подарунок скляна скринька. Так тільки дивися, раніше завтрашнього полудня не відкривай її.
Устала іменинниця рано ранком, побрала скриньку й бігцем до свого улюбленого дерева. Та так сабоно захотілося їй відкрити скриньку, що сечі не було терпіти. Усе-таки вона стрималася, не відкрила, а села під деревом і стала чекати.
Ось уже зовсім мало залишилося до полудня. Раптом, звідки не візьмися, джміль і давай дзижчати:
- Ж-Ж-Жу, ж-ж-жу, ж-ж-жу! Відкрий скриньку!
А був це зовсім не джміль, а та сама плішива чаклунка. Дівчина пригорнула до себе скриньку й мовчить. А джміль як налетить, як стукне - скринька й розбилася. Так спізнилася чаклунка: за секунду до цього годинник пробив полудень.
Отут з розбитої скриньки почали виїжджати ошатні карети, а у них король із королевою, дами з кавалерами, принц і батько дівчини, який багато років шукав її по всьому світлі.
Обнялися батько з дочкою, розцілувалися й поїхали у палац, де зіграли славне весілля. Зажили принц із принцесою весело й щасливо, і народилося у них багато діточок.
Мене у гості запросили, сочевицею почастували, тільки ця сочевиця перетворилася у небилиці.