У одного короля було двоє синів. Старший, Аргелюс, був напрочуд гарний. Король оселив сина у окремому замку й повелів, щоб його нікуди не випускали, а то, чого доброго, холодний вітер королевича продує. Усе було у Аргелюса, чого душа побажає. Батько його відвідував часто, але тужив королевич по вільній воленьці.
Одного чудового дня виросла раптом у королівському саду яблуня. З ранку на ній розцвітали золоті квіти, а до вечора дозрівали золоті яблука. Король на цю яблуню нарадуватися не міг. Задумав він скликати князів з усією округи, яблука золотие їм показати. А щоб яблука, як це траплялося щораз, за ніч не пропадали, він наказав поставити біля яблуні стражу. Варта з яблук очей не спускала. Але Усе-таки до ранку, вони знову пропали, яблуня золотими квітами покрилася, а до вечора — золотими яблуками. На іншу ніч король велів варту подвоїти, але яблука однаково пропали. На третю ніч — те ж саме. Тоді король велів привести знаменитого чарівника. Чарівник і говорить:
- Я б сказав тобі правду, король, так за життя свою побоююся.
Але король став ще наполегливіше відповіді домагатися. Тоді чарівник сказав:
- Тільки син твій, Аргелюс, міг би ці яблука встерегти.
Король страшно розгнівався:
- Ах ти негідний! Ти прагнеш сина мого погубити? Уперед сам загинеш!
Та велів стратити чарівника.
Молодший королевич був розумом слабшав, король його не любив. Та ось, коли молодший син сам попросився яблуню стерегти, король відразу погодився. Але й при молодшому синові пропали яблука. Розповів він про цей Аргелюсу, і той ще сабоней засмутився. Прийшов король, бачить — старший син зовсім занудьгував. «Тому?» — запитує.
Аргелюс відповідає:
- Приснилося мені сьогодні, начебто коштує у нашому саду чудова яблуня й начебто тільки я один можу яблука встерегти.
Став Аргелюс просити у батька дозволу стерегти яблуню. Батько спочатку й слухати не праг. «Інакше помру», — говорить королевич, і отут вуж король проти волі погодився.
Велів Аргелюс собі під яблунею послати, стіл поруч поставити й побрав із собою слугу. Лягти-Те ліг, але око не стуляє, намагається не заснути. Настала північ. Прилетіли отут сім лебедів і сіли на яблуню. Приловчився Аргелюс, схопив одну лебідь, а вона негайно обернулася червоною дівицею. Інші шість теж злетіли на землю, теж дівицями обернулися.
Та, яку піймав він, була зачарована королевна, а інші були її придворними дамами. Сказали вони про цей Аргелюсу, він зрадів, а королевна повела з ним ласкаву бесіду. Попросила вона його ще три ночі під яблунею провести й тем звільнити її від чарів. Покарала тільки, щоб він не спав. З першим променем сонця дівиці знову обернулися лебедями й полетіли, а золоті яблука залишилися на дереві. Король дуже зрадів й велів їх зірвати.
Аргелюс батькові своєму нічого про лебедів не сказав і слузі своєму мовчати велів. Слуга цей до одній дівиці сватався, а мати у неї була чаклунка. Не стерпів слуга, розповів секрет нареченій, а та — своєї матері. Веліла матір йому помовчувати й дала шкіряний мішечок:
- Як тільки королевич ляже, розв'яжи мішечок, відкрий, він відразу й засне. А коли лебеді полетять, помасти йому ось цією маззю ока — він і прокинеться.
Прийшов Аргелюс на ніч яблуню стерегти, невірний слуга розв'язав мішечок, і бідний королевич заснув непробудним сном. Прилетіли лебеді, обернулися дівицями, королевна будила-будила Аргелюса, добудитися не могла, слугу допомогти просила, так він не допоміг, відмовився. А отут світати початок. Зажурилася королевна, попросила слугу передати Аргелюсу, щоб на наступну ніч він стерпів, не заснув. Обернулися дівиці лебедями й полетіли. Слуга помазав Аргелюсу ока маззю, той і прокинувся. Передав йому слуга королевнин наказ. Сабоно засмутився королевич, слузі ще суворіше мовчати про усе покарав. А невірний той слуга знову чаклунці довірився, і та порадила йому знову вночі всі те ж саме проробити.
На іншу ніч Аргелюс щосили намагався не заснути, але слуга випустив з мішечка вітерець і знову приспав свого пана. Прилетіли лебеді, дівицями обернулися, королевича будили-термосили, навіть на ноги з постелі підняли — нічого не допомогло. Ще раз покарала королевна слузі передати панові, щоб він у третю ніч від сну втримався, якщо прагне її визволити. Слуга усе це передав Аргелюсу, але про чаклунку й мішечок — ні гу-гу.
Аргелюс праг було днем виспаться, щоб уночі пабонувати, але нічого не вийшло. Знову заснув він міцним сном. Дівиці його будили-будили, добудитися не змогли. Сказали вони тоді слузі: мол, королевич нас більше не побачить, летимо ми у далекі краї й там будемо чекати, Доки чари з нас спадуть. Коли Аргелюс захоче дізнатися, чому нас більше не побачить, нехай побере свій меч, що у нього над ліжком висить, і переважить його на інше місце. А захоче нас знайти, то передай — ми летимо на схід, у Чорне місто.
Бідолашний Аргелюс пішов у свій замок і розв'язав королевнин рада виконати. Став він меч на інше місце переважувати — меч на слугу-те й показав. Вихопив Аргелюс меч із піхов і відрубав голову невірному слузі. Пішов до батька, про зраду цієї йому розповів і попросив дозволу поїхати шукати свою кохану. Батько спершу не погоджувався, але потім бачить, що син з туги, марніє, дозволив йому їхати, дав карету, коней, слуг і грошей на дорогу.
Відправився Аргелюс у шлях. Багато міст і країни проїхав, і ось скінчилися у нього гроші. Продав він коней і карету, відправив слуг додому, а сам далі пішки йшов. Іде він лісом, голод його мучить. Раптом бачить — три молодці б'ються. Він назвав себе й запитав, через що сир-бор розгорівся. Ті відповідають:
- Нас троє братів, а батько заповів нам усього тільки стіл, хлист, сідло й коня. Ніяк ми їх поділити не можемо. Цією спадщиною годиться володіти тільки одній людині. Хто на коня сідло надягне, підхопиться на нього, стьобне хлистом і скаже: «Прагну бути там-те», негайно там і опиниться. Хто по столу вдарить, до того відразу ж кінь із сідлом і хлистом повернуться. Будь ласка, розсуди нас.
Вийшов з ними королевич із лісу й говорить:
- Бачите там, удалині, три гори? До них однаково далеко. Виберіть кожний собі гору й біжіть туди. Хто перший швидше забереться на вершину й до мене вернеться, тому вся спадщина й дістанеться.
Брати погодилися й кинулися бігти із усіх ніг. А королевич осідлав коня, підхопився у сідло, стьобнув хлистом і говорить:
- Прагну бути у Чорному місті!
Поніс його кінь, але отут повернулися брати, один з них стукнув по столу й сказав:
- Нехай кінь цю хвилину тут буде!
У ту ж мить скинула кінь Аргелюса у страшну драговину, а сам умчався ладь. Ледве вибрався Аргелюс із драговини, довго брів, голод терпів. Нарешті добрався він до якогось будинку. Хазяїн зустрів його привітно, добре нагодував. Запитав його Аргелюс, далеко чи до Чорного міста. Відповів хазяїн:
- Чув я про таке місто, а скільки шляхи уводити, увести до ладу нього — не відаю. Поживи у мене трохи днів, будуть проходити торговельні обози, може, чого й дізнаєшся.
Пройшов один обоз, інший, третій — ніхто про Чорне місто нічого не чув. Але ось прийшов один подорожанин і сказав, що йому дорога ця ведена. Обіцяв йому Аргелюс дорогою перстень, якщо доведе його подорожанин до Чорного міста. «Я, — говорить подорожанин, — у Чорному місті жив, провинився й від покарання втік. Мені там показуватися не можна, так що я тебе до околиць доведу, а там уже ступай далі сам».
Добрався Аргелюс до Чорного міста. Ходить по ньому й думає, що б таке зробити, як би улюблену свою відшукати. А королевна і її подруги від чарів уже звільнилися, і весілля у королевни з одним багатим королем зладилася. Послала королевна одну із придворних дам убрання весільні у крамницях подивитися. Та побачила на вулиці Аргелюса, усе кинула й побігла назад — скоріше передати своїй пані цю звістку. Не повірила їй королевна, послала іншу даму, третю. Повернулися вони запевняють — це, мол, той самий королевич, вони, мов, його добре запам'ятали. Тоді сама королевна пішла подивитися, чи правду вони говорять. А як побачила, так відразу ж і визнала його. Незабаром і весілля зіграли у палаці, Та я на тому весіллі був. А коли відправилися вони у далекий шлях до короля, батька Аргелюса, я з ними поїхав. Так сюди до вас і потрапив.