Один мужичонка забрів раз у сусіднє село, напився там п'яний. А справа була взимку. Увязався він за дружками додому, але по дорозі звалився й залишився у снігу лежати. А дружки-те й не помітили. Пролежав він там усю ніч, перемерз. Кинулися його на інший день, пішли шукати, знайшли — він ще дихав. Затягли його у теплу хату, а він так у себе й не прийшов, помер.
Слух про цей окрест розійшовся, і ось один ксьондз під час проповіді пояснив, що замерзлого не можна відразу у теплу хату тягти. Колись треба його снігом розтирати, Доки у себе не прийде.
Слухав цю проповідь один мужик, теж великий аматор випити. Слухав, задумався, навіть у корчму не пішов. Повернувся з костьолу, сидить будинку, пригорюнился, шматка у рота не бере, Стала його баба запитувати, що таке приключилося, тому він навіть їсти відмовляється. Розповів їй мужик, що ксьондз на проповіді говорив: не можна-де замерзлого відразу у теплу хату тягти, а колись треба його снігом розтерти.
- Узимку-Те добре, — говорить. - Справа вірна. А ось улітку звідки снігу побрати?
Баба йому й тлумачить:
- Дурень ти, дурень. Так адже влітку-те не мерзнуть!
- Точно! - зрадів мужик. - Як це я не зміркував!
Та пішов з радощів у корчму.