Один хазяїн запрягав у плуг разом і коня й вола. Віл ішов у плузі ліниво, кінь — жваве, і обом важко й ніяково було. Ось вони один одному й говорять:
- Мучить нас хазяїн, кричить на один: "Але!", на інший: "Цоб!" — і усе безглуздо. Підемо-но ми по білу світу шукати хліба, гірше не буде!
Пішли вони знадвору так, що й хазяїн не помітив. Ідуть по дорозі, а сусідський хохлатий півень увязався за ними й запитує:
- Ви куди йдете?
- Ідемо куди ока дивляться, не можемо довше залишатися у нашого хазяїна. Погано він нас годує, та ще й мучить, — відповідають мандрівники.
- Ех, піду і я з вами! - говорить півень.
- А тобі-те що за неволя? - запитують кінь і віл. - Господарка дає тобі зерно, живеш ти у теплі... Та й під силу чи тобі буде йти з нами?
- Що мені за неволя? - відповідає півень. - Самі поміркуєте: я зобов'язаний усіх ранком будити. Якщо вчасно запою, батрак злиться на мене, що рано розбудив, а йому цілий день наймитувати. Інший раз каменем запустить. Якщо пізно проспіваю, то хазяїн лає господарку, чому їду не приготувала, а господарка на мене з помелом. Як отут догодиш? Краще вже піти зовсім. Не бійтеся, я від вас не відстану, де треба, крабоми собі допоможу.
- Ну, ідемо! - сказали кінь і віл. Пішли вони далі разом. Півень по дорозі співав, літав понемножку, і всім було веселе.
Ідуть вони, ідуть, а отут, звідки не візьмися, вискакує на дорогу кіт і кричить:
- Мяу!.. Мяу!.. Хто ви такі? Куди йдете?
Розповіли подорожани котові всі як є, а він їм говорить:
- Агов, друзі, піду і я з вами!
- А тобі що так приспічило? Чим тобі погано? У господарки у шафі піймаєш мишку, нап'єшся молока, лежиш так муркочеш свої молитви — ось і вся твоя робота.
- Як би не так, — сказав кіт. - Це вам тільки видасться. У кота служба не легше вашої. У клуні, у хаті повно мишей, а коли є ще й пацюка, то роби що прагнеш, а ніяк не впоратися. У животі порожньо, а господарка молока не дає, злиться, що кіт ледачий: миші приїдяться, а з пацюками війна не на життя, а на смерть — на голодний шлунка отут небагато навоюешь. Ні, нехай шукають дурнів! Краще підхоплюся я тобі, кінь, на хребет і — але - про! - по всьому білу світу. Так здраствує воля! Навіть бідному котові без неї невміч!
Усе засміялися, а кіт підхопився коневі на спину, і рушили вони далі у шлях.
Ідуть вони, ідуть, раптом бачать: щось маленьке повзе за ними.
- Стійте, друзі волі, я теж іду з вами!
Придивилися мандрівники й побачили, що це рак. Почали вони глузувати з нього:
- Куди це ти зібрався? Тобі-Те вуж що за неволя? Сиди собі у ріці, грійся на сонечку, а коли пекуче — відсиджуйся у холодку на глибині.
- Нічого-Те ви не розумієте, друзі, — сказав рак. - Поки я був молодий, сидів у своїй норі. А тепер молоді всі нори позанимали, старим доводиться копошитися у мулі. Того й дивися — тебе хто-небудь схопить як миленького. Уже повірте мені, що й у бідолахи раку є свої турботи. Тому — була не була! - піду-но я з вами.
Ухопився рак клішнями за волячий хвіст, і всі п'ятеро у дружбі й згоді відправилися далі. Кінь і віл паслися на лугах, рак шукав води для себе й для інших, кіт полював на птахів і забавляв друзів своїми штучками, півень по жнивах зерна збирав і був за сторожа. Так і жили вони привільно й без клопоту.
Але одного разу потрапили вони під сабоний дощ, скрізь стояв непролазний бруд. Рак добре переносив непогоду, а ось іншим було не по собі. Стали вони шукати, де б від дощу сховатися й переночувати під дахом.
Попалася їм за лісом порожня халупа. Хазяїнами тієї халупи були двоє чортів — старий і молодої. Мандрівникам повезло: чорти саме вилетіли погуляти з відьмами, і двері були розкриті навстіж.
Коли подорожани ввійшли у халупу, кінь і говорить:
- Я залишуся у сінях, тут прохолодніше.
Віл відгукнувся:
- Я люблю де потеплее, піду у хату.
Півень додав:
- Мені не пристало сидіти ніде, крім як на жердинці під стелею.
Кіт стрибнув на піч, а рак вліз у чайник з водою. Кожний улаштувався по-своєму.
Коли минула північ, чорти вернулися з гулянки. Старший ввалився у сіни, побачив потемки коня й закричав:
- Хто тут?
- Я — пан з табакеркою! - відповів кінь і так почастував чорта табачком, що у того від удару копитом кров з носа потекла.
Чорт скоріше у хату, побачив вола й крикнув знову:
- Хто тут?
- Я — мужик з вилами, — сказав віл і підняв чорта на роги.
Звалився чорт на землю, спьяну нічого розглянути не може, кинувся до грубки, щоб здути вогню.
Отут кіт як стрибне на нього! Чорт відскочив і закричав:
- Хто тут?
- Я — коваль із хутрами! - відповів кіт і почав сичати.
Відскочив чорт убік і налетів на чайник. Виліз рак із чайника й схопив чорта за ногу. Чорт заохав:
- А це ще що?
- А це кравець із ножицями, — говорить рак. Тільки праг чорт підхопитися на подволоку, отут півень як заволає:
- Бий його!.. Бий!..
Здалося чортові, що й нагорі ворогів сила-силенна. Вискочив він з халупи й пустився що є духу у ліс. Та інший, молодий чорт — за ним.
А п'ятеро мандрівників зайняли халупу, навели там свої порядки й стали жити розкошуючи.