Жила-Була одна баба, дуже скуповуючи, нікому ніколи нічого не давала. Одна бідна сусідка у неї якось молока попросила, так вона відповіла:
- Так я краще свиням виллю, нехай свині жирней будуть.
Був у неї син, але не у матір пішов. Добрий. А потім син одружився, і невістка попалася теж не жадібна. Прийде, бувало, жебрак, так вона, скільки може, стільки й дасть йому хліба. А свекруха, на те дивлячись, злиться:
- Поберу-но я, — говорить, — коцюбу так обламаю її про тебе — будеш знати, як жебраком хліб роздавати!
Незабаром свекруха померла.
А у молодих уся справа ніяк не налагодиться. Задасть дружина свиням корму, ті верещать, ходять навколо корита й не їдять. Господарка подивиться, а корито порожнє. Та так щораз. Охляли свині, ось-ось здохнуть. Розв'язала господарка, що немає їй у свинях удачі, побрала та й продала їх.
Потім хтось узявся поїдати кочни у поле. Дивувалися усе; звідки, мол, тут злодії. Відправила дружина мужика капусту стерегти. Пішов він, засів між грядок, раптом чує: хтось капустою хрумтить. Він давай шукати злодія й раптом чує голос:
- Це я, синок, твоя мати. Жила я на цім світлі, нікому ні крихти не давала. Бувало, краще свиням скормлю. Попроси хто у мене капусти — відповідаю: нехай краще гниє у поле, земля жирней буде. Та за те осяглася мене тепер кара: раз я на цім світлі нікому нічого не давала, мені на тому світлі ніхто нічого не дає. А у твоєї дружини чотири столи їжею заставлені, поступилася б вона мені один, я б вам більше зла не лагодила.
Пішов син просити дружину, щоб віддала покійній матері один стіл, а та говорить:
- Так я їй усі столи віддам, нехай тільки більше нас не оббирає.
Він пішов, розповів про цього матір, а та говорить:
- Так вшановується їй стократ.
Тричі вона це повторила, пропала й з тих пір більше ніколи не з'являлася.