Рибалки народ неговіркий і на море, і на суші. У них звичай такої. Риба-Те мовчить. А притім дехто з рибалок вірить, що, хоч вух у неї ні, а то місце, де хвиля від голосу заграє, риба обов'язково обійде.
Та треба ж було так трапитися, що у одному приморському сільці жила колись балакуха Басячи. Прозвали її Бовтанкою. Жвава була дівка, усе село, бувало, наскрізь пробіжить і невтомно тараторить. Батько її, старий рибалка, терпіти цього не міг. Він їй говорив:
- Купували б твої слова по грошу за штуку — ти у день барило грошей заробляла б.
Тараторила вона, тараторила й нарешті набридла не тільки батькові рідному — усьому селу, і веліли їй люди або перестати, або ладь убиратися. Села вона у куточку; поплакала, потім устала й пішла куди ока дивляться. Але пішла недалеко. На краю села жив молодий рибалка Валошек. Саме йшов він у ліс за ликом для плетінки, зустрів Басю й запитав: куди, мол, ідеш?
- А куди ноги понесуть. У селі мені виговоритися не дають, а я без цього жити не можу.
Подумав Валошек: «Так це ж для мене якраз. Сиджу один цілими днями, не з ким словом перемовитися. З нею було б мені веселіше».
Запитав він у її батька, не чи віддасть він дочку за нього. Батько відповідає:
- З руками, з ногами віддав би! Так тільки бовтанка вона, стільки за день натрещит — якщо б за слова платили, багачкою була б. А ось по господарстві у неї вправності немає.
- Ну, це улагодиться, — сказав Валошек і одружився на Басові. Стали вони жити так поживати, і вистачало тепер Валошеку забави, і коли на лов ішов, і коли вертався, і ранком, і ввечері. А ось з господарством гірше стало. Додатково Басячи й приодеться любила, так що настало у них безгрішшя.
Ось якось раз, сам собі нарікаючи, ішов Валошек вечірком по бережкові й раптом чує: хтось стогне. Пішов він на стогін і бачить — лежить жінка, а ноги у лусці.
- Допоможи, добра людина, — говорить слабким голосом. - Я до самого берега дібралася, прагла на ваше село подивитися. Отут хвиля нахлинула, викинула мене на берег, ударилася я про якийсь човен, ушиблась сабоно й тепер устати не можу. Буде тобі за допомогу від мене щедра нагорода.
Зглянувся Валошек над забитою русалкою — він відразу зрозумів, що це русалка, — підняв її й поніс додому.
- Тільки спрягти мене так, щоб жоден промінь сонця на мене не впав, — говорить русалка. - Не те я помру.
Була у нього у хаті темна комора, туди він її й сховав, а Басячи узялася за нею дбайливо доглядати. Але говорила при цьому без угаву. Русалка тільки діву давалася, як це вона знаходить, про що бовтати. Раз Валошек і скажи Басові при русалці:
- Ох, говорила б ти не словами, а грошами — у нас у будинку усе інакше виглядало б.
- А чому б і ні? - втрутилася русалка. - Це можна, я так і зроблю.
Та відтоді при кожному слові з рота Баси-Бовтанки став випадати гріш.
Видужала русалка. Відніс її Валошек у море, вона юрк! - пірнула, а гроші на подяку від неї всі падали й падали у Баси з рота. Набив ними рибалка всі свої бочки, довелося й нові купувати. З рахунком — метушня! А з іншого сторони подивитися — повна бочка, важенна, так грошей кіт наплакав. Та Басячи-Бовтанка усе тараторить, тараторить — вуж і ніде стало рибалці бочки купувати, а повних — так і запроторювати нікуди.
Пішов Валошек до моря, поскаржився русалці, а та й говорить:
- Добре, переробимо. Нехай у неї з рота через три слова випадає срібна монета.
Сказане — зроблене. Але ось і срібла поднакопилось стільки, що не знає Валошек, куди його складати. А Басячи усе говорить, говорить із ранку до ночі. Від усього від цього став рибалка прихваривать. «Хоч зовсім помирай!» — говорить. Та знову пішов до русалки.
- Добре, — говорить русалка. - Зробимо так: якщо вона весь день промовчить, то надвечір при першому слові випаде у неї з рота золотий.
Тоді Басячи-Бовтанка занедужала. Не життя їй була без розмови. Розладнався рибалка, пішов знову до русалки, а та й говорить:
- Давай улаштуємо так: буде у неї з рота випадати подвійний золотий, але тільки за розумне слово.
Та ось це виявилося у саму крапку! Щодо розумних слів було у Баси туговато, так що на життя їм з Валошеком вистачало, але без усякої розкоші.