Один мужик задумав майно ділити й пообіцяв синові, що одержить він три золотих. А син мандрувати праг, ось і говорить батькові:
- Панотець, дайте мені мою частку зараз. Піду я мандрувати.
Віддав йому батько три золотих. Та пішов син мандрувати. А на голову стару шапку надяг.
Пройшов милі дві, зайшов у корчму, запитав на два мідяки горілки, віддав корчмарихе золотий і говорить:
- Господарка, залишіть у себе здачу. Буду вертатися — нагодуєте мене.
Та далі пішов.
Знову захотілося йому є, відшукав він ще одну корчму. Зайшов туди, запитав на два мідяки хліба, на два мідяки горілки й говорить:
- Залишіть у себе здачу. Буду вертатися — почастуєте мене на неї.
Та ще далі пішов. Ішов-Ішов, знову їсти хочеться. Бачить — знову корчма. Проїв там чверть останнього золотого, а здачу господарці залишив.
- Буду вертатися, — говорить, — поїм на решта. Ось іде він, іде, а грошей-те більше немає. А є-те хочеться. А отут знову корчма. Зайшов він туди, а там сидять троє бурлак, їдять, п'ють. Покликали вони його до стола, почастували. Наївся він на славу й говорить:
- Други, підемо із мною. Тепер моя черга вас напувати-годувати, чим прагнете.
Привів він їх у ту корчму, де проїв чверть золотого, і говорить:
- Господарка, ставте нам їжі всякої й питва.
А сам розуміє, щоб не набрати більше, чим на залишок.
Поставили їм на стіл їжі-питва, він шапку зняв, покрутив її на пальці й говорить:
- Господарка, ми у розрахунках.
- У розрахунках, — відповідає господарка.
Подивувалися ті троє, зашепталися. А хлопець устав, вийшов, за дверима сховався й слухає, про що вони говорять.
Старшой з тих трьох двом іншим і тлумачить:
- Бачили, як він шапку крутив? У ній уся сила. Треба її купити у цього мужика.
- Скільки дамо? - запитують ті.
- Така річ, брати, не менше трьохсот золотих коштує, — говорить старшой.
Підслухав хлопець ця розмова, зрадів. «Триста золотих — непогано!» — думає. Вийшов він на дорогу, іде собі, наче й не було нічого. А ті троє доганяють його й говорять:
- Слухай, друг, продай нам шапку.
Він і відповідає:
- Продам. Триста золотих дасте?
- Даємо двісті, — говорить старшой.
- Обговорити треба цю справу, — говорить хлопець. - Пішли у корчму.
Та повів їх туди, де другий золотий залишив. Замовив їжу, випивку й тлумачить:
- Господарка, ми у розрахунках.
А сам шапку на пальці крутить. Дивиться старшой, шепотить товаришам:
- Купувати треба.
Вийшли вони з корчми, ті троє знову приступаються:
- Продай шапку.
Хлопець відповідає:
- З вас триста золотих, та й край.
Дали вони йому триста золотих і говорять:
- Тільки ще раз нам покажи, як її крутити треба.
Погоджується хлопець.
- Підемо, — говорить, — у корчму. Там на прощання й вип'ємо, як покладено.
Та привів їх туди, де із усього золотого тільки два мідяки витратив. Поїли вони, випили, він і мовить:
- Господарка, ми у розрахунках.
А сам шапку на пальці крутить. Господарка киває: усі, мол, правабоно. Зрадів старшой.
- Ну, — говорить, — брати, точно вам говорю: буде у вас їжі-питва вдосталь, і грошей вам не треба.
Вийшли вони з корчми, віддав їм хлопець шапку, а сам давай бог ноги від них подалі!
Добрішали бурлаки до корчми, веліли подати їжі-питва, Поїли-Випили — підкликають господарку. Почав старшой шапку крутити на пальці.
- Господарка, ми у розрахунках, — говорить.
А господарка відповідає:
- Ні, з вас доводиться.
Другий бурлака шепотить:
- Ти, старий шкарбун, її не у ту сторону крутиш.
Схопив шапку, закрутив на пальці й говорить:
- Господарка, так адже ми ж у розрахунках!
- Як же у розрахунках, коли ви не заплатили?
На шум вишел. хазяїн, а отут третій бурлака за шапку хапається.
- Дурні ви, — говорить. - Не так треба!
Крутить шапку по-своєму й запитує:
- А тепер ми у розрахунках?
- Зараз розрахуємося, — говорить хазяїн.
Замкнув він двері, схопив батіг так так їм усипав, що вся одежонка на них у жмути розлетілася.
З тих-те пор ні у кого з бурлак справної одежі ні, усі вони вічно у лахмітті. Та грошей у них не буває. Та по корчмам вони не ходять, у дверей христа заради милостиню просять, а ввійти бояться — пам'ятна їм той батіг.