Одного разу по шляху з міста Простак купив за безцінь ручну сову й покрокував додому. Пізно ввечері добрався він до якогось села. У всіх вікнах темно, а у одному віконці вогник світиться. Заглянув Простак із цікавості у вікно й бачить — на столі, покритому білою скатертиною, лежать пироги, смажений гусак так фляжка горілки коштує. А за столом сидить молодий чоловік — видне, якийсь родич або разлюбезний гість. Хазяєчка-Те молода, пригожа, гостюючи розчулено пригощає так так і леститься до нього.
Простак сову під пахвою тримає, а у правій руці — ціпок дорожній, так тем ціпком і постукай у вікно. Господарка як ошпарена підхопилася з місця й запитує злякано:
- Хто там?
- Хазяїн! - відповів Простак. Умить пиріг полетів зі стола у діжу, фляжка горілки — у комод, смажений гусак — у грубку, а хозяюшкин гість, схопивши шапку, шаснув під грубку. Нашвидку прибравши всі, господарка стрімголов кинулася відчиняти двері.
Ледь Простак відскочив від вікна, як раптом заскрипів сніг під полозами легких саней і перед воротами будинку осадив коня здоровіший, плечистий мужик. “Відчиняй! - закричав він, вилазячи із саней і стукаючи пужалном у ворота.
- Відчиняй, дружина, і коня розпряжи: у мене руки закоцюбнули.
Ворота розгорнули, і господарка повела коня у двір. Отут тільки хазяїн помітив Простачка й запитав:
- А ти, братик, хто такий будеш?
- Подорожанин я. Пусти обігрітися у хату. Пізніше час, а заночувати ніде.
Гостинний хазяїн повів Простачка за собою, і незабаром вони сиділи за столом. Та радий би хазяїн добре почастувати подорожанина, але господарка насилу розшукала для них небагато солі й краюшку хліба. Подає їм убога вечеря й гарчить:
- Знала б я, коли тебе чекати, сготовила б чого-небудь гарячого й пиріг би спекла. А то ось як вийшло: і сам приїхав, і гостя Бог дав, а пригощати нема чим.
- Що це у тебе за птах? - запитав хазяїн, із цікавістю розглядаючи важливо сидячу поруч із Простачком сову. “Сова — учена голова, — погладив її подорожанин. - Дуже метикований птах, усе знає й наскрізь бачить, навіть говорити вміє.
- Так що ти? Та говорити може? - здивувався хазяїн, збираючи хлібом сіль, потовчену на столі.
Непомітно для хазяїв Простак ущипнув сову, вона й прохрипіла щось по-своєму.
- Що вона говорить? - запитав хазяїн.
- Говорить, що у діжі пірог лежить.
- Пиріг у діжі? Чуєш, дружина, давай-но його сюди!
- Може, правда? - промурмотала перелякана молодиця. - Учора брат заїжджав до мене, так я для нього нашвидку спекла. Може, і залишився шматочок. Зараз подивлюся…
Та точно: вийняла з діжі й подала на стіл пірог, так не шматочок, а ледве початий.
Ріжуть мужики пірог і уплітають за обидві щоки. А Простак знову потихеньку пригорнув сову. Вона знову завертіла головою й заухала.
- А тепер вона про що говорить? - поцікавився хазяїн.
- Так ну її! Усе своє плете! Начебто у комоді фляжка горілки є.
- Може, і вірно, дружина? Ну-но, висунь ящик!
- Не знаю, — закрутилася баба, ще більше зніяковівши. - Видайся, учора крапелька залишилася — А може, і є…Подивилася — і горілка є, так не крапелька а більше половини фляжки. Робити нема чого, поставила господарка горілку на стіл. Хазяїн мовчачи налив собі й гостеві. Випили по чарці й знову — за пиріг.
- Замовчи! - тихо прикрикнув Простак на сову, яка під його непомітними поштовхами знову подала голос.- Замовчи! Не твоя ця справа…
- А що вона говорить?
- Так бовтає, що-де у печі смажений гусак, - начебто знехотя пробормотів подорожанин.
- Та гусак? Діставай, женка, а то сам піду шукати! Усе подавай відразу, що є ще!
Підбігла господарка до печі, заглянула за заслінку й запричитала, заламуючи руки:
- Господи, і гусак є! Боже мій, так що ж це діється? Адже тільки що нічогісінько не було. Та розуму не прикладу, звідки усе узялося. Не інакше, чарівництво або ще що!..
- чи Віриш, добра людина, — говорив хазяїн, розрізаючи гусака, — у мене у будинку чудові справи діються. Нечистий дух по-іншому б пустував, а то справа зроблена, і кінці у воду. Що є у будинку вкусніше, усе з рук спливає. На кого подумаєш? Живемо вдвох: я так женка. Чиї це справи, люб'язний гість, як по-твоєму?
- А чому ж іншому бути — не інакше домовик завівся. А де він поселиться, там щастя не чекай. Але якщо це тільки домовик, то за допомогою совушки — мудрої голівоньки ми виженемо його сьогодні ж. Утече лиходій туди, куди ще Макар телят не ганяв.
- Зроби таку милість, гостюшка! Вижени, сплачу тобі, скільки запросиш.
Простак велів хазяїнові вийти у сіни. Господарка, залишившись із гостем віч-на-віч, упала перед ним на коліна й почала благати:
- Ой, не губи мене, добра людина, не губи!
Та гість хозяюшкин виліз з-під печі й теж подорожанинові у ноги, просить:
- Побери усе, що у мене є, тільки не губи. Не видай хазяїнові, а то він мене живого не випустить.
Простак велів йому вимазати сажею особа й руки, напнути кожух вовною назовні, рукавиці натягнути на ноги, а чоботи на руки надягти. Прив'язав йому на голову старий голик і велів назад лізти під грубку.
Покликав хазяїна й оголосив, що домовик ховається під грубкою: так сова вказала. Зажадав казанок ключової води, дві пригорщі круп ячмінних, ковбаси, солонини, масла й солі, а про інший просив не турбуватися. Без слів хазяїн дав усе, що вимагав подорожанин. Той на шестке розклав вогонь, і скоро у казанку пихкала густа й жирна каша, а Простак, засукавши рукава, помішував її ложкою. Каша поспіла. Перехрестив подорожанин кути будинку, навстіж розгорнув дверей хати, хазяїнові дав у руки мітлу, а господарці — лопату. Як бризне киплячою кашею з ополоника під грубку так як закричить що є сили:
- А ну, домовик, киш-киш звідси!
Та точно: раптом з-під грубки вискочило щось чорне й кошлате, не людей і не козел, як є — домовик, так як пуститься навтьоки у двері. По шляху збив з ніг хазяїна, а господарка з переляку заволала благим матом. Простак підхопився на стіл, а домовик метнувся до воріт так як сиганет на вулицю, тільки його й бачили. Ранком Простак за праці одержав від хазяїна рубль, так господарка тайкома сунула йому у руку ще рубль.
Так розсудив він справа своїм мужицьким розумом, усім догодив і себе не забув: обігрівся, попив, поїв як випливає, виспался, гроші у калитку сховав, та й казанок з кашею захопив із собою. Із хлібосольними хазяїнами розпрощався чин по чину й пішов своєю дорогою.