Паслися одного разу ввечері на лузі чотири кобили так жеребеночек при них. Вийшов вовк із близького лісу, і сподобався йому жеребеночек. Але той вовка примітив, сховався за кобил. Вовк сунувся було, а кобили — ну лягаться! Копита куті, блищать, боязно вовкові підступитися. А отут і батрак прийшов, бачить — коня турбуються. Вовка-Те він не доглядел, але коней зібрав і додому повів. Та жеребеночек не відстає, разом з усіма ладь біжить.
Розлютився вовк. Як це так — пішов від нього лоша! Задумав він пробратися у стайню й прямо там лошати з'їсти. Задумане — зроблене. Заводить батрак коней у стайню по одній, а вовк уже там, під яслами затаївся. Замкнув батрак дверей і пішов вечеряти. Повечеряв, спати йде. Проходить повз стайню, чує: хропуть коня й копитами б'ють, щосили. Повернувся батрак у будинок і говорить хазяїнові:
- Щось негаразд. Ішов я з поля — з кіньми попоратися не міг. Лякані вони якісь. Та лоша до них жався, не відходив. Та зараз хропуть, б'ють копитами — аж страшно до стайні підступитися.
Зміркував хазяїн, що худа справа, засвітив ліхтар, побрав чобіт у руку, увійшов у стайню, двері за собою замкнув, пошарив — глядь; під яслами вовк! Витягся хазяїн вовка за хвіст так чоботом-те йому, чоботом! Брякнувся вовк, лежить, як неживий. Бачить хазяїн — дохлий вовк. Викинув він його у двір, став шарити, чи немає іншого. Розумний був мужик, а дав маху. Живий був вовк.
З останніх сил у ліс утік.
Ось тягнеться він по лісу, а назустріч — лев.
- Куди йдеш?
- Куди ока дивляться.
- Пішли разом.
Ідуть разом, а назустріч — ведмідь.
- Куди йдеш? - лев запитує.
- А куди ока дивляться.
- Пішли разом.
Ідуть утрьох, кабана зустрічають.
- Куди йдеш?
- Куди ока дивляться.
- Пішли разом.
Ідуть вони, а отут — буковий гай у долині. Сіли вони, лев і говорить:
- Ну-но, покажемо, хто що вміє.
Уперся лев лапою у бук і вивернув його з коріннями. Кабан іклами піддяг бук і вирвав цілком. Ведмідь забрався на бук, став гілки ламати так шпурляти, куди потрапило — так що всі врозсип.
- Вовк, твоя черга, — говорить лев.
Куди вовкові битому до них! Став він хитрити, зуби заговорювати:
- Владика ти наш! Великі ви майстри, але ось послухайте, що із мною приключилося. Задумав я жеребеночка зарізати, пробрався у стайню, а отут прийшов хазяїн з якоюсь штукою, хвать мене за хвіст! А штука-те не коле, не стріляє — дух геть вибиває. Звалився я без пам'яті. Тоді жбурнуло мене за двері, як собаку, ледве у себе прийшов і сюди доплівся. Ось це — умілець!
Запитує лев вовка:
- Ти того хазяїна знаєш?
- Знаю, добре знаю. Він по середовищах тут на ярмарок проїжджає.
- Так покажи його мені. Ми з ним силою поміряємося.
Відскочив вовк подалі, відповідає:
- Збережи боже з ним зустрічатися! Не жити мені після цього на світі.
- Так ти здалеку покажи, — говорить лев.
- Це справа інше, — погодився вовк.
Ось і ярмарок настав. Улаштував собі вовк нору глибже, щоб мужика показати, коли він повз піде, а самому швидко сховатися. Сидять вони, чекають. Люди йдуть на ярмарок, худобу женуть, коней, свиней. Нарешті здався й той хазяїн. Підскочив вовк до лева, «Він!» — говорить, а сам шмиг у нору, тільки б на очі мужикові не попастися.
Вийшов лев на дорогу й говорить:
- Слишь, мужик! Ти, говорять, силач. Давай силою меряться!
Подивився мужик: перед ним леви, ведмідь так кабан.
Говорить він леву:
- Як же нам силою меряться, коли спорядження немає? Перегоди, ось повернуся з ярмарку, доправлю спорядження й будемо меряться.
Лев, ведмідь так кабан у лісі залишилися, а хазяїн пішов на ярмарок і усе думав-думав, як би йому всіх трьох звірів заграбастати. Ось іде він з ярмарку, здалеку бачить: усі троє сидять, його чекають. Говорить мужик леву:
- Відправ-но одного із мною за спорядженням. Принесемо й почнемо.
- Якого? - запитує лев.
- Кабан сабоний, так неспритний. А ведмідь, він мужицька кістка. Він донесе.
- Добре, нехай ведмідь іде.
Пішли мужик з ведмедем, прийшли у двір, а там біля стайні — здоровіший камінь. Привіз його мужик узимку, щоб потім міст поставити. Показав мужик ведмедеві камінь.
- Неси, — говорить, — у ліс.
А сам обідати пішов.
Став ведмідь до валуна приладжуватися й так, і едак. Важкий валун — не підняти. Пішов ведмідь до хазяїна й говорить:
- Мені його ніяк не побрати.
Посміхнувся хазяїн:
- Коли не побрати, так чому ж я битися буду?
- Віднести-Те я віднесу, спина у мене міцна. Допоможи на плечі звалити.
Покликав хазяїн батрака, побрали вони жердини потовще, ведмеді підставив спину, і навалили вони на нього камінь. Він і не пискнув, кінець йому прийшов. Закурив хазяїн трубочку, побрав за пазуху ковбасу, ціпок у руки — і у ліс. Приходить, а лев запитує, де ведмідь спорядженням. Хазяїн і говорить:
- Приотстал. Видне, задихався. Ну, либонь скоро прийде.
А сам сіл на пень, ковбасу дістає, закушує. Принюхався лев, захотілося йому спробувати, став він просити шматочок. Дав йому хазяїн ковбаси. З'їв лев — сподобалося.
- Із чого, — запитує, — це роблять?
Показав йому хазяїн на кабана й шепотить:
- Убий його — я тобі такої ковбаси нароблю, скільки прагнеш.
Підійшов лев до кабана, ударив його лапою й убив. Узявся хазяїн за справу, став кабана потрошити. Побачив лев сало, підчепив шматок пазурами й з'їв. Клацнув його хазяїн по чолу.
- Почекай, поки ковбасу приготую. Обдеру, обпалю, зажарю — тоді і їж.
- Невміч мені чекати, — говорить лев. - Хоч у'яжи.
Пішов мужик до дроворубів, побрала сокира, зрубав берізку, витесав клин потовще, велів леву стати спиною до бука, прикрутив його мотузкою й клин за спину став забивати. Забивав, забивав так як трахне лева по голові!
Взревів лев. А вовк вискочив зі своєї нори й кричить:
- Я ж говорив! Не коле, не стріляє — а дух вибиває!
Та стрімголов у ліс.
А хазяїн послав за підводою, забрал додому й левину тушу, і кабанячу. Та бенкет горою влаштував. Та мене, дівера свого, запросив. Їли ми там до відвалу, пили доп'яна.
Не віриш? Глянь! Мова дотепер мокра.