Жив на світі один коваль. Жив весело, ні на бога, ні на чорта не оглядався. Але ось зачув він, що наближається смерть, і говорить своєму учневі:
- Дивися — як помру, поклади мені у труну молоток і пари цвяхів поострее й достовірніше.
Учень так і зробив, і поховали коваля. Пішов коваль до райських вратам, став у рай проситися. Але святий Петро сказав:
- Ти великий грішник, я тебе впустити не можу. Ступай далі.
Пішов коваль далі й прийшов у пекло. Воротарів ні, ворота замкнені. Тоді ліпив коваль молоток і давай стукатися. Прокинулися чорти, послали одного довідатися, що там за шум.
Тільки чорт ворота відкрив, тільки-тільки визирнув, а коваль хвать його за вухо — і прибив до правого стовпа.
Від болю заволав чорт истошним голосом. Почули це виття інше й послали другого подивитися, чого це перший розкричався. Визирнув другий чорт із воріт, а коваль хвать його — і прибив до лівого стовпа. Обоє риса так у лемент ударилися, що найголовніший чорт піднявся й говорить:
- Піду, сам подивлюся, що там струсило.
Висунувся головний чорт, праг його коваль схопити так теж прибити за вухо, але встигнув головний чорт відскочити й захлопнув ворота. Захлопнув, побіг до бога через чорний хід і говорить:
- Коштує у моїх воріт один коваль. Він уже двох мої чортів до воріт за вуха прибив, і сам я ледь ноги відніс. Прагнеш не прагнеш, забирай його у рай. А то, якщо його у пекло пустити, значить мені вуж там не панувати.
Не хотілося богу брати коваля у царство небесне, але чорт уперся:
- Я звідси не піду доти, поки ти його у рай не пустиш.
Не міг же господь у царстві небесному чорта тримати! Ось і довелося йому пустити коваля на небо.