Велів господь-бог яструбові дрібним птахом промишляти. Почула про той сова, злякалася: а ну як яструб потягне її пташенят?
Ось запросила вона його у корчму, почастувала, а потім і просить: не займай! мол, моїх дитинок.
- А які твої? - запитав яструб.
- Мої — найкрасивіші, — відповіла сова.
- Ну, будь по-твоєму.
Вибрався яструб на полювання, дивиться на тих, на цих пташенят — усі гарні. Наткнувся він на совенят.
- Ну, страшніше виродків, чому ці, не знайти! - говорить.
Та з'їв їх.
А отут ще інші птахи почули про те, що говорила сова, і підняли її на сміх.
З тих пір сова днем ховається, не літає. Соромно їй, та й зло бере, що над нею усе потішаються.