Одного разу ранком вибрався лис із нори й думає: «Нині неділі заради треба б мені смачно пообідати». Пішов він до озера, причаївся у берега у очеретах, задумав качку підстерегти. Качок на озері сила-силенна, у лиса слинки течуть, чекає — дочекатися не може. Тільки підпливуть качки ближче до берега, де у них гнізда, як лис у воду так на них! А вони — фурр! - і ладь летять. Увесь день жадібному лисові не везло.
До вечора знудило йому, перехотілося качатини. Забігав він по лугу взад-вперед, бачить — равлик повзе. «Дай, — думає, — хоч равликом підкріплюся». Та говорить равликові:
- Здорово, ходок! Куди шлях тримаєш?
- Так ось прагну до заходу навколо озера пройтися.
Засміявся лис.
- Це я можу до заходу навколо озера пройтися. А тобі й у три дні того не зробити.
-- Може, подивимося, хто швидше? - запитує равлик.
- Добро! - говорить лис. - Але якщо я тебе обжену, я тебе знімання.
- Будь по-твоєму, — погоджується равлик.
Лис радий-радісінек, бігти виготувався. Равлик і говорить:
- Не соромся, ставай уперед мене. Однаково я перша прибіжу. Чур, я вважати буду; «Раз, два, три!» По рахункові «три» і почнемо.
Лис, жадібний так голодний, з лабети на лапу переминається, заздалегідь радіє.
- Ну, можна? - запитує.
- Немає ще, — говорить равлик, а сама до його хвоста приклеюється.
- Можна? - запитує лис.
- Можна. Раз, два... Три!
Помчався лис. Біг, біг, на півдороги оглянувся — равлика не видний. Розв'язав він відпочити, розлегся, кричить:
- Агов, равлик! Ти де?
- Я отут, — відповідає равлик.
Почув це лис, підхопився й помчався щодуху. Прибіг на те саме місце, а сонечко вуж і закотилося. Оглянувся лис — не мабуть равлика. Змахнув він хвостом з радощів, равлик відклеївся, через його голову перелетіла, упала у траву й окликає:
- Агов, ти! Прийшов, чи що? Я тебе отут давненько чекаю.
Засоромився лис — екий сором! - і поплівся, голодний, туди, звідки прийшов.
Ось так завжди у жадібних виходить.