У однієї поміщиці на фольварке була скотарка, вона ж усієї челяді начальниця. Скотарка ця була відьма, тільки про той ніхто не догадувався. Щочетверга на новолунье вона про напівніч натирала собі пахви ялівцевою маззю, сідала на коцюбу, немов верхи на коня, і відправлялася на Лису гору веселитися із чортами. А над ранок верталася, як ні у чому не бувало, бралася за роботу. Поміщиця була дуже задоволена цією бабою: корови молока давали багато, і телята у їй росли добре.
Серед двірської челяді, за якою доглядала відьма, був один батрак посмелей інших, спознался він з нею і якось раз углядел, що вона вночі пропадає. Цікаво йому стало, куди ж це вона подінеться. Та ось у четвер на новолунье прийшов він до неї вечірком і прикинувся, що заснув. А вона, думаючи, що дружок спить, постукала опівночі три рази про піч і заклинання промурмотала. Виїхав з печі горщик з маззю, вона нею пахви помазала, схопила коцюбу й вилетіла у віконце. Батрак зміркував, що до чого, три рази постукав про піч і сказав ті ж слова. Та до нього горщик виїхав, намазав він маззю пахви, схопив пест і — фр-р-р! - за нею у вікно.
Прилетів на Лису гору, а там — веселощі щосили, відьми із чортами танцюють, і усе виряджені, немов прекрасні пани й пані. Столи заставлені сріблом і золотом, і повно на них усякої їжі й питва. Чорти гостюючи пригощають, відьми з ним любезничают, наївся, напився він до відвалу. Та ось підійшов шабаш до кінця, пора їм додому їхати, коні їх коштують у стійлах ситі. Вийшов самий старший чорт, кожному з гостей подав червону шапку так велів не знімати її з голови, поки будинку не виявляться. Тільки надягли гості ті червоні ковпаки — миттю виявилися будинку, а коні їх знову перетворилися у пести, коцюби так мітли. Батрак зі скотаркою теж до будинку добралися благополучно й з ранку за роботу прийнялися. Батрак, однак, не стримався й давай похвалятися перед іншими, де був, що бачив і що чув. Особливо розписував, як їх там пригощали, що за випивка була і яка закуска. Але вся челядь над ним посміялася, ніхто йому не повірив.
У наступний четвер на новолунье він знову за скотаркою потягнувся на диявольські веселощі. Знову гулянка пішла, а батрак і думає: « Тепер-Те я не схиблю. Мало поїсти так попити, треба що-небудь і із собою прихопити». З доладно вибирав: тяг не те, що під руку потрапило, а одне срібло так золото — склянки, ложки, ножі.
Ранком став він похвалятися вдвічі проти колишнього, а на доказ розв'язав показати, що накрав. Вивернув кишені, а там замість срібла так золота — рога, копита так пазурі. Викинув у серцях усе це, усі навколо від сміху надриваються, а його отут як занудить! Усього навиворіт вивернуло, дерьмо смердюче з рота полізло, навіть дивитися огидно.
Побіг він до відьми, давай її лаяти, а вона хлесть його по морді й говорить:
- Дурень, чого плетеш! Ми то́ же їмо й п'ємо, що й усе.
Озлився батрак, пішов до ксьондза й розповів йому, що баба ця — відьма.
Баба зміркувала, чому справа пахне, сама прибігла й ксьондзові, попросилася до сповіді: мол, розв'язала повиниться й від ведьминства відрікається.
Ксьондз був молодий, цікавий до всіх мирських справ, ось він і говорить бабі:
- Перегоди відріка_-те. Дай і мені тієї мазі, я туди з тобою один раз злітаю.
- Добре, — говорить баба, — коли так, то пан ксьондз, приготуйтеся, заїдуть за вами коні з візком, ви у них і сідаєте.
Дала ксьондзові мазі, і у четвер на новолунье про напівніч загорнули за ним коні з візком. Сіл він у візок, їде, а баба слідом на коцюбі. Та вчить його, щоб не знімав він до повернення тієї червоної шапки, що дадуть йому на Лисій горі. Сподобалася ксьондзові тамтешня гулянка. Багато раз він там побував і завжди вертався благополучно, не знімаючи шапки по шляху. Але одного разу ввело його у спокусу й зірвав він ковпак, сидячи у візку. Та відразу викинуло його з візка, і виявився він у Франції, де перець і виноград ростуть, у одного купця у винному підвалі між бочками. Дивиться — а він у чому мати народила. Колом люди ходять, а йому й ніс висунути соромно. Довго він там ховався за бочками, як миша, — тільки ночами виповзав звідти і їв, що під руку попадало: мигдаль, ізюм, фіги — і вином запивав, його-те вдосталь було. Та на його щасті зайшли якось у підвал ксьондзи вино купувати. Зрадів він, мол, свої брати, урятують. Виліз через бочку й говорить по-латинському:
- Frater, урятуй!
Ну, домовилися вони. Довідався від них ксьондз, що до його парафіяльної церкви звідси триста мабо — за голову схопився. А ті ксьондзи дали йому одяг і повели із собою у тамтешній монастир. Позичили грішми на дорогу й відправили додому. Три місяці він додому добирався, і як тільки виявився у своєму приході, першою справою запитав про ту відьму. Велів її схопити й спалить на багатті.
Зв'язали бабу, кинули у багаття, вона й заволала:
- Рокита, рятуй!
Та диявол її з багаття скинув.
Три рази так повторювалося, поки ксьондз не догадався закропити вогонь святою водою й осінити його хрестом. Отут уже диявол відступився, і відьма вщент згоріла на багатті.