Безліч риб живе у Балтійськом море. Є там оселедець, камбала, тріска, лосось, вугор, салака — усе не перечтешь. Живуть вони спільно, плавають більшими косяками, по тисячі голів, а водять ті косяки самці сабоні, самі спритні.
Є у риб і своя мова, тільки він не схожий на людській, тому що розмовляють риби за допомогою хвоста. Така розмова зрозуміла лише риб'ячому племені.
Є у риб і свої сторожі. Ледве тільки такий сторож зачує негарне, він відразу подає знак і пливе ладь від небезпечного місця. Слідом за ним і інші риби. чи Зачує сторож плескіт весел або рокіт мотора — відразу ж б'є тривогу, і усе кидаються врозсип. Тільки безшумна мережа не викликає у риб побоювань, ось отут-те й попадають вони у пастку.
Одного разу серед балтійських риб рознеслася звістка: звірі вибрали собі короля.
Цікаві розпитували тих, хто приніс цю новину.
- А кого ж вони вибрали? Кого?
- Ведмедя.
- Та навіщо це звірам знадобилося таке кошлате страховиська?
- Так адже він сили непомірної й ричить так, що всякий почує його наказу.
А незабаром і інші новини дійшли до риб:
- У птахів теж є правитель!
- Хто ж це?
- Орел. Риби подивилися один на одного й задумалися.
Та ось одна промовила:
- У звірів є король, у птахів теж. Чим же ми, риби, гірше? Та нам потрібний король.
Отут уперед проштовхнув важливий лосось. Потай він сподівався, що його-те й оберуть королем.
- Так, — говорить, — це вірно, давайте виберемо. Усе риби, як одна, забили хвостами на знак згоди.
- Давайте виберемо, виберемо!
- Але кого ж? Кого?
Та ось отут виявилося, що усе думають по-різному.
- Лосося! Він найдужчий і спритний! - крикнув хтось із лососевої породи.
- Ні, — заперечували інші. - Лосось — зрадник навесні він іде з Балтійського моря й бродить невідомо де, по якихось ріках. Навесні ми залишимося без короля.
- Ну тоді виберемо тріску, — запропонували інші. - Тріску — сабона риба, усе будуть її слухатися.
- Не прагнемо тріску! - закричали з усіх боків. - Це розбійниця! Вона нападає на наших дитинок і пожирає їх без усякої жалості.
- Так кого ж нам вибрати? - задумалися риби. - Хто буде нашим королем?
Довго вони ще махали хвостами й до утоми сперечалися, хоча людей би отут нічого не почула. А риби на перебій пропонували те одного, те іншого у королі, але до згоди прийти не могли. Та отут виникло у них такий розв'язок:
- Нехай королем нашого видного царства буде той, хто швидше всіх плаває. Добре плавати — це найголовніше для риб.
Сказане — зроблене. Призначили змагання. Кожна риб'яча сім'я виділила від себе найдужчого, самого спритного. Та ось усі посланці вибудувалися у довгий ряд. Були отут і зарозумілий лосось, і могутній осетер, і ненажерлива тріска, і непоказний оселедець, і вугор, і багато інших риб. За знаком головного судді змахнули вони хвостами, розпустили плавці й ринулися вперед, навіть морська гладь спінилася.
Спочатку усе плили поруч. Потім деякі стали відставати, і шеренга риб перетворилася у ланцюжок. Нарешті спереду залишилися лосось, тріска й, що вже зовсім неждано, худий і непоказний оселедець. Зрештою навіть лосось і тріску почали відставати, а оселедець, що звик до скитаниям по Північному й Балтійському морях, плила й плила як ні у чому не бувало.
Риби зібралися у величезного каменю й із хвилюванням чекали, хто ж у них буде королем. А коли побачили, що верх побрав оселедець, спочатку здивувалися. Кожний подумав: яка з оселедця користь? Але відразу із цим упокорилися. Що не говори, а оселедець перша підплила до каменю. Судді розв'язали одноголосно:
- Переміг оселедець, вона й буде королевою.
Косяки риб так сабоно затріпотіли хвостами, що по морю пішли хвилі. Це вони раділи, що й у них тепер є королева. Довго у той день вирувало море. Та люди дивувалися, чому воно хвилюється без вітру.
Незадоволена залишилася тільки камбала. Вона прагла для змагання ліпше причепуритися й поплила додому за своїм синьо-сірим фартухом, яким дуже пишалася. У ньому вона виділялася серед усіх риб. Але коли повернулася до великого каменю, змагання вже закінчилося. Засапавшись, камбала прокричала:
- Хто переміг? Хто буде нами правити?
А довідалася, що королевою став оселедець, від злості скривила рота і процідила крізь зуби:
- Що? Оселедець? Ця худа голодранка? Ось уже, нема чого сказати, королева! Подивитеся краще на мене! Як широка я у стегнах, як ошатний мій фартух. Не визнаю цих виборів! Як могли не почекати мене? Протестую! Усе почнемо знову.
Спочатку риби не обертали уваги на бурчання надутої камбали. Потім їй сказали:
- Оселедець приплив першої, вона й залишиться королевою балтійських риб.
Але камбала повторювала своє. Та отут риби підняли її на сміх.
- Бач, захотілося нашій пані поцарствовать. Знайшла чому пишатися — фартухом! Нема чого сказати, гарна королева у фартуху!
Тоді камбала у гніві змахнула коротким хвостом і спливла під загальний сміх.
З тієї пори оселедець править у Балтійськом море, а камбала назавжди залишилася у своєму фартуху з перекошеним від заздрості ротом.