У ніч на святого Яна йшов одні мужичонка по лісу й бачить — світиться щось під дубом, немов вінок із зірочок. Підійшов ближче — а це новісінькі золоті дукати.
Страшно стало мужикові. Глянув він на землю — а та вся прозора начебто стекло. Куди не подивися — скрізь срібло так золото у скринях, горщиках так казанках. Деякі немов димом куряться, немов попелом присипані, і крізь той попіл сіяє золото ясним вогнем.
Дивиться мужик на це багатство, а воно як би підпливає, довкола нього збирається, усе ближче підступає — ну, рукою дістати!
Раптом хтось хвать його за плече! Оглянувся мужик, бачить — ксьондз не ксьондз, і бос на ліву ногу.
- Слухай, — говорить. - Віддай мені свій чобіт з лівої ноги. (Говорить, а ім'я боже при тому не поминає.) Лихо із мною струсила, заночував я на сіннику у одному селі, а отут бура налетіла, грім гримить, блискавки блискають, ударила блискавка прямо у дах треба мною, люди біжать, хто куди, урятуватися не сподіваються, я теж підхопився, одного чобота не знайшов, не до того було, пустився бігти, ледве живий залишився.
Коштує мужик, роздумує: «Що правда, то правда: коли господь запалив — не згасиш. Урятував господь цієї людини, так і я йому допоможу, віддам чобіт. Мені до будинку недалеко, мабуть не помру, у одному чоботі шагаючи».
А цей — ксьондз не ксьондз — говорить, дріботить, квапиться:
- Я тобі заплачу, без нагороди не залишу, босому, мені по лісу не пройти, ледве ногу не ушкодив, дай скоріше чобіт, бери гроші.
Сіл мужик на землю, став чобіт стягати, а цей — ксьондз не ксьондз — смикає, допомагає.
Та раптом десь удалечині-удалечині проспівав півень.
Страшно зареготав ксьондз не ксьондз мужикові у особу, жбурнув у нього чоботом. Свист, гуркіт пішов по лісу, дуби з коріннями виламувати початок. Та всі багатства підземні вмить пропали, світло згасло, земля стемніла.
А всі тому, що цьому мужикові за халяву квітка папороті потрапила. Страшна ця справа: отут і у пекло догодити не довго. Але не було у тому у мужика наміру, усе ненавмисно вийшло, і тому чорт подужати його не смог, а хитрістю квітка у нього виманив.
Добрався мужик до будинку, подивився, що за монету йому ксьондз не ксьондз у руки сунув, дивиться — а це гній кінський.